В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Сьогодні день пам’яті великого учителя Церкви Христової – святого Іоана Золотоустого. Цей великий святитель багато перетерпів у житті. Сатанинська злоба за допомогою людської підступності і наклепу позбавила його патріаршого престолу і відправила у заслання на Кавказ. Співбраття єпископи засудили його. І відбулося це тому, що й у ті часи архиєреї більше корилися сильним світу цього, а не Богу і совісті.
Могутній дух святителя, з дитячих літ цілком відданий Богу, подолав бурі житейського моря, і слова: “Слава Богу за все” – увінчали його багатотрудне, багатоскорботне і багатоплідне життя. “О Іоане! Житіє твоє у правді було сповнене скорботою, але смерть твоя чесна, гріб твій славний, нагорода твоя велика”, – так оцінили сучасники святого Іоана Золотоустого після його смерті.
Святий Іоан Золотоустий своїм життям і смертю залишив приклад, як треба жити з Богом, як можна досягнути святості, щоб вічно жити на небі й на землі.
У численних творіннях святителя і в його житті ми знайдемо відповіді на запитання “чому”, яке ми часто ставимо собі і яке ставлять нам. Чому так, а чому не інакше?
Ми живемо у важкий час. Ніколи на ниві церковній не росло стільки різноманітних плевелів. Наш народ пережив часи державного атеїзму. Зараз з’явилися різні релігійні секти, далекі від Бога. З’явилася рунвіра – повернення до язичницьких часів, до ідолопоклонства. Ніколи ворог людського спасіння – диявол – не докладав стільки зусиль до руйнування Царства Божого на землі.
Ніколи вороги Церкви Христової не озброювалися з такою хитрістю, як тепер. Вір у що хочеш, тільки не так, як учить православна Церква. Але і в самій православній Церкві діють ворожі їй сили. Багато хто з віруючих людей непокояться духом і не знають, що їм робити, в яку Церкву йти.
Але чи тільки у ХХ ст. з’явилося це лихо у Церкві? Послухайте, що говорив святий Іоан Золотоустий у 404 році про Церкву. “Про що сумуєш ти і журишся, – звертається святитель із жорстокого заслання до диякониси Олімпіади, – що бентежить твою душу? Те, що немилосердна і похмура негода облягла Церкву і все обернула на безмісячну ніч? Те, що день від дня високо підіймаються хвилі? Те, що більше і більше росте і примножується загибель всесвіту?”
Відповідаючи на ці запитання, святий Іоан Золотоустий пише: “Спостерігаючи бідування, я не відмовляюсь від кращих моїх надій, думаю про Промислителя всіх подій, про Господа, Який не майстерністю перемагає негоди, але єдиним словом приборкує бурю”.
“Однак не зразу, не спочатку чудодіє Господь, – продовжує святитель своє повчання Олімпіаді, а разом з нею і нам, – а коли більшість стане втрачати надію, Він покаже власну силу, з однієї сторони, з іншої – виховає терпіння у потерпілих”.
І той же великий учитель Церкви і великий терпеливець попереджає нас: “Не падайте ж духом. І пам’ятайте, що одне тільки жахливе, одне тільки дійсно спокуса – це гріх. Тільки гріх страшний, усе інше пусте”. Усе минає. “Чи вкажеш ти мені на підступність, або на обмани, на лестощі, на лихослів’я, на обвинувачення, на вигнання… хоч на боротьбу всього світу. Якими б не були усі наші неприємності, вони минущі й короткочасні, існують для смертного тіла, але не шкодять бадьорому духу”.
“Отже, хай ніщо випадкове не бентежить тебе; не клич одного й другого, не бігай за тінню, бо допомога людська – тінь Ісуса, Якому служиш, Ісуса клич безперестанку; один помах Його, і враз усе зміниться. Він нараз усе починає приводити у тишу і всьому давати несподіваний оберт, тому що Бог може дарувати нам не лише ті блага, яких ми чекаємо і на які надіємося, але може зробити незрівнянно більше і нескінченно краще”.
Дорогі браття і сестри!
Причина нашого сумного настрою і упадку духу в тому, що, залишаючись зовнішньо з Христом, ми внутрішньо забуваємо про Нього; не ми йдемо за Ним, але Його ведемо за собою.
У багатьох з нас виникають думки: “Дивися, Господи, на мої труди, на мої подвиги, я зроблю ще те і те”. І скрізь “я”. І це “я” затулило собою Христа. А з часом це наше “я” знемагає від власної немочі і безсилля.
А Христос тільки дивиться на нас з докором, як на нетямущих дітей Своїх, дозволяючи нам цілком насолодитися власним безсиллям, щоб ми знову прийшли до Нього, але самі й добровільно.
Святий Іоан Золотоустий говорить: “Залиш своє і скорися Богу, і цією покірливістю Йому протистанеш дияволу. І лише тоді ця страшна темна сила втече від нас. Не бентежся, – говорить святитель, – але завжди і за все дякуй Богу, прославляй, клич, моли, падай перед Ним; не тривожся, хоч би перед тобою постали тисячі тривог і замішань. У непередбачених обставинах нам не попередити Господа, хоч би й усе приходило до страшної загибелі. Він Один може і тих, що впали, підійняти, і тих, що заблудли, направити, і тих, що спокусилися, виправити, і грішників, які здійснили тисячі злочинів, перемінити і зробити праведними. Якщо Він творить неіснуюче сущим, ніде й ніколи не виникаючому дарує буття, тим легше поправити Йому те, що є і що давно було”.
Кожному з нас дається хрест нашого особистого життя, вказується шлях, і тільки на ньому ми можемо бути корисними; саме на ньому слід робити діло за волею Божою, а не за своєю або, ще гірше – за ворожою волею; саме для цього і даються нам від Бога потрібні сили і розуміння. І от побажання святителя Іоана Золотоустого дияконисі Олімпіаді, а разом з нею і нам: “Бажав би я тобі такої утіхи, щоб ти зовсім не соромилася, не плакала, а жила б весело й спокійно… з вірою у Бога і надією на Нього”.
Хай дарує нам Господь, за молитвами святого Іоана Золотоустого, таку віру, надію і любов, якими жив великий святитель Церкви Христової.
Амінь!
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет