Нам вже відомо, що святителя Нектарія шанують в Греції як великого чудотворця. Що в Елладі навіть є народне прислів’я “Немає нічого невиліковного для святого Нектарія”.
- Кілька років тому мешканці однієї з гірських сіл Егіни залишилися без священика. Час минав, а нового священика все не призначали. Нарешті настав Великий Піст і селяни захвилювалися.
У Греції в перший і останній тиждень Святої Чотиридесятніці – припиняється робота та навчання – Еллада молиться.
Скрізь приспускаються прапори як траур про розп’ятого Христа, люди щодня стоять на довгих великопісних службах, ходять хресними ходами по всій окрузі парафії, тримають – строгий піст без єлею, а багато хто взагалі не їдять. Залишитися в цей час без священика для приходу річ немислима.
Порадившись, селяни вирішили написати прохальний лист правлячому архієрею єпархії. “Святий Владика, – благали мешканці села, – надішліть нам священика хоча б на час Страсного тижня та Великодня. Щоб ми могли достойно приготуватися, покаятися, помолиться і радісно з усім світом зустріти Світле Христове Воскресіння. Не залиште нас сиротами, Святий Владика, не забудьте про нашу скорботу. Надішліть нам ієрея, якого благословить Ваше Високопреосвященство “.
Єпископ прочитав лист і на найближчих єпархіальних зборах в низці інших питань оголосив прохання мирян Егинського селища: “Хто зможе поїхати, отці, в це село?” Але кожен з присутніх пояснював свою зайнятість і називав причину, чому поїхати не зможе. Потім збори перейшло до інших питань, і лист селян виявився засипаний купою інших паперів.
А потім про нього просто – ЗАБУЛИ через багато клопоту і приготувань до наближення Великодня.
Нарешті настав Великий День Воскресіння Христового, який в Греції надзвичайно святково і урочисто зустрічають усім світом. Православ’я – офіційна релігія Еллади і тут це ще й державне свято. Пройшла перша святкова седмиця, єпархіальні службовці вийшли на робочі місця і незабаром архієрей виявив на своєму столі новий лист з гірського села. “Святий Владика! – Писали селяни. – Немає слів, щоб висловити всю нашу подяку і сердечну вдячність за Ваше пастирське піклування і допомогу нашому приходу. Будемо вічно дякувати Богові і Вам, Святий Владика, за побожного священика, якого Ви з нам прислали, щоб зустріти Пасху. Ніколи нам ще не доводилося молитися з таким благодатним і смиренним слугою Божим … “
Єпархіальні збори архієрей почав з питання: “Хто зі священиків їздив у село, з якого нещодавно приходив лист?” Всі мовчали, ніхто – не озвався, бо ніхто – НЕ ПОЇХАВ служити в це гірське селище. Велике здивування і гаряча цікавість – опанувала єпископом. Через кілька днів кам’янисті гірські дороги острова Егіна клубочилися пилом – у загадкове село мчав архієрейський кортеж. Вперше в житті в це забуте село приїхав Владика з пишною свитою. З великодніми пасками, крашанками і квітами їх зустрічали жителі в повному складі від старого до малого і урочисто проводили в невеличкий старовинний храм.
У Греції, всі грецькі священики вважаються держслужбовцями і кожен зобов’язаний залишати запис в церковному журналі, навіть якщо служив в храмі хоч раз.
Архієпископ приклався до шанованої храмової ікони і відразу пройшов до вівтаря. У відкриті Царські Врата всі бачили, як він узяв журнал і підійшов до вузького вікна. Похапцем перегорнувши сторінки, він повів пальцем по останньому рядку.
“Нектарій, Митрополит Пентапольскій” – гарним чорнилом було виведено там. Владика впустив журнал і впав – на коліна, де стояв.
Звістка про Велике Боже диво громом небесним – вразило всіх, що стояли в храмі!
Довгу дзвінку тишу обірвав шквал неймовірних почуттів. Люди падали – на коліна, здіймали руки до неба, обіймалися, плакали, голосно дякували – Богу і святому Нектарію. Тільки тепер кожен з присутніх починав розуміти, що сталося.
Господь Вседержитель, почув слізне зітхання сердець Своїх вірних овець, залишених в печалі в далекому маленькому селищі біля вершини гори і ПОСЛАВ до них великого пастиря – з Царства Небесного.
Владика по земній немочі забув про ввірене йому мале стадо, але не забув про нього Владика Неба і Землі.
Цілий тиждень – в 2001 році, святитель Нектарій, померший – в далекому 1920 році, був ЖИВИЙ- з простими пастухами і їх сім’ями, СЛУЖИВ – в храмі, водив їх – Хресними ходами, очолював Всенічні, Співав – з ними гімни і молитви, Сповідув, утішав, наставляв. Ніколи і ні від кого вони не чули таких слів про Бога. Здавалося, цей старенький герондо з м’яким голосом – знав усіх особисто.
Тільки тут народ – ЗРОЗУМІВ, чому весь цей час неземна радість – переповнювала їхні серця. Чому сльози покаяння та молитви текли рікою, і ніхто їх не стримував і не соромився. Чому їм не хотілося – їсти, не хотілося – спати, а тільки молитися з цим чудовим добрим батюшкою. Ікона святителя Нектарія перебувала в їхньому храмі на почесному місці, але ніхто з них його не впізнав. Це Господь – сховав від них.
За матеріалами: subscribe.ru
Пререклад: ієрей Ігор Волянюк