В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні ми святкуємо другу неділю після великого і пресвітлого свята – Христового Воскресіння. По-церковному це неділя святого апостола Фоми, або Фомина, бо на Божественній Літургії читається Євангеліє про те, як восьмого дня після Воскресіння Христос знов явився апостолам і зміцнив Фому у вірі. Адже той не повірив іншим апостолам, які стверджували, що Господь справді воскрес і вони Його бачили.
Євангеліст Іван Богослов розповідає про це так: «Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!» (Ів. 20,19). І це сказавши, показав їм руки і ноги, і ребра свої. Зраділи тоді ученики, бо побачили Господа. Фома ж, один із дванадцяти учеників Христових, званий Близнюк, не був з ними, коли приходив Ісус. Учні говорили йому: «Ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ів. 20,25).
«Через вісім днів ученики знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ів. 20,26–27). Апостол Фома, побачивши воскреслого Господа на власні очі, промовив: «Господь мій і Бог мій! Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ів. 20,28–29).
Фома не приймає того, що говорили йому свідки, не вірить їм. З його боку це не тільки негарно, але є гріхом, і то великим. Він ставить свої умови, при яких повірить, причому мало того, щоби Спаситель з′явився! Він вимагає доторкнутися своїми руками до Його святих ран. Уперте невірство святого Фоми!
Сьогодні ж чимало людей чинить так само. «Вірю тільки в те, що бачу і розумію», – так каже не один із них. Якби спитати людину в церкві: «Чоловіче, віриш, що ти є в церкві?», він відповів би: «Що таке питаєш? Та знаю, що я є в церкві, не треба мені в це вірити, бо сам це знаю і бачу». Він вірить у те, що бачить. Правдиво вірити означає приймати за правду те, чого ми не бачимо власними очима. Явлення Ісуса Христа в цей час яскраво свідчить, що Він дуже любив учеників, турбувався про них і спішив на допомогу в їх потребах.
Як Христос любив Своїх учеників, так Він любить і пильнує всіх, хто вірує в ім′я Його, бо Він сам сказав: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28,20).
Христос, замучений і розіп′ятий, воскрес і промовив до апостолів: «Мир вам!» (Лк. 24,36). Закінчилась непевність для апостолів. Вони завжди вірили своєму Вчителеві, але не знали Його намірів і достеменно не розуміли Його слів. Тому вони були весь час немовби перелякані, а Юда зрадив Христа, жиди зв′язали Його і поставили перед судом. Апостоли порозбігалися, Петро аж тричі відрікся Ісуса. А тепер, після славного Воскресіння Христового, все змінилося, бо Ісус знову з′явився поміж учнями, що зібралися на молитву, відкрив їм очі й переконав, що Він є правдивий Бог. Для світу, спокою та згоди терпів муки Христос на хресті, і ось тепер дає цей мир учням, як здобуток Своїх мук. І наші душі відкуплені його праведною кров′ю, щоб ми могли стати перед судом чистими й подібними до Христа. Наше життя має бути наслідуванням життя Христового. Тому маємо жити в мирі й спокої – не лише зі своїми сусідами, а й кожен зі самим собою.
Апостол Павло навчає: «Бо Царство Боже – не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Святому Духовi» (Рим. 14,17). Тобто не те робить людину християнином, чи вона їсть, чи не їсть, а чи вона сповняє Божу волю, чи живе чесно.
Коли між нами панує мир, це приємно Богові, тож Він оберігає нас від усіх гріхів і посилає з неба щедре благословення вже за життя, а також готує для кожного місце в Царстві Небеснім. Для цього в суперечках маємо бути поступливими, бо при сварці нема миру. Отож, побожні християни, виконуймо закон Спасителя нашого і тоді будемо причасниками благодатного миру, принесеного на землю Господом нашим Ісусом Христом. «Великим миром утішаються ті, що люблять закон Твій, і не спотикаються вони» (Пс. 118,165). Велике благо є мир – мир внутрішній, душевний, з Богом і совістю, і мир зовнішній – з ближніми. Коли на душі мирно і спокійно, тоді людина задоволена, радісна і щаслива. Якщо миру в душі немає, людина не може правильно мислити, їй тяжко працюється, вона тоді не може навіть спокійно молитися.
Апостол Фома був свідком багатьох чудес, але це не породило в ньому глибокої віри, йому бракувало віри. Чому? Бо він дивився на всі діла і чудеса Христа очима старозавітної людини. «Скинувши стародавню людину з дiлами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється» (Кол. 3 9–10) Переміни та оновлення відбуваються після перемоги Спасителя і його славного Воскресіння, яке звільнило людське серце з полону гріха.
Часто Господь Бог дає випробування, котрі нам здаються надмірними, але насправді Він дає нам випробування для того, щоби скріпити нашу віру, готуючи нас до чогось більшого.
«Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ів. 20,29). Ісус називає щасливими тих, які не бачать, однак вірять. Якщо через дію благодаті ми осягнемо це найвище блаженство, то завжди перебуватимемо в добрій Божій десниці і зможемо у видимому розглядіти невидиме, у ранах відчути любов, у завданих кривдах – оздоровлення, в усьому, що зустрінемо, – любов Воскреслого Христа. Нехай же Воскреслий Христос, що став перед Своїми учениками при замкнених дверях, подасть і нам усім мир благодатний, мир Божий і спасе нас великою Своєю милістю.