В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри, євангельське читання 18-ї неділі після П’ятидесятниці від святого апостола і євангеліста Луки розповідає нам про зцілення Христом біснуватого у Гадаринській країні.
Сам прихід Ісуса Христа до людей у місцевість, яка взагалі не дотримувалася старозавітних приписів та була пройнята язичницькими віруваннями, був викликом, як для апостолів, так і для людей, які постійно ходили за Спасителем. Та й зустрічають Господа у цьому краї не сотні й тисячі людей з тілесними хворобами та бажанням почути Його проповідь, а оголений, закований у кайдани чоловік несповна розуму.
Мешканці цієї округи не тільки були безсилі допомогти йому, їхні зусилля вгамувати його, зв’язавши ланцюгами, не давали жодного результату. Можна здогадатися, що з місцевих людей, котрі знали про цього «мешканця гробів», ніхто не наважувався сам проходити повз ці місця, тому що боялися нападу.
Діалог, який описує апостол у Євангелії, між Христом і бісом, що називає себе Легіон, показує на дію диявола у цьому світі та його спокуси супроти людини. Для нас стає зрозуміло, що Бог завжди переможе зло, бо диявол лише навіює свою силу, але її немає. Бо і в цьому випадку Христос дозволяє, щоб біси увійшли в стадо свиней з подальшою його загибеллю, «щоб ти зрозумів, що якщо б вони (тобто злі духи) тільки могли б, то вони з людьми вчинили б так само“, – так про це навчає святитель Іоанн Золотоустий.
Здавалося б, подія закінчилася, чудо звершено, однак далі відбуваються речі, які показують нам ставлення людей до Христового благовістя як у ті часи, так і зараз.
На відміну від безлічі інших чудес і зцілень, які звершував Спаситель, і які у людях зумовлювали відчуття вдячності, подиву і прославлення Бога, євангеліст Лука розповідає, що великий страх огорнув тих мешканців, що стало причиною прохання відійти з цієї місцевості. Що ж це за страх охопив їх?
По-перше, втрачені свині були завеликою ціною, яку вони ніколи не погодилися б заплатити задля отримання «скарбу» духовного; а по-друге, їх наповнила страхом постать Ісуса Христа, Який мав якусь особливу силу, мав у собі блиск слави, частинку якої отримав Мойсей від спілкування з Богом (Вих. 34. 29-34). І вони, замість того, щоб запросити Його в своє місто, як зробили жителі Сихара (Ін. 4. 40), просять Його залишити їхні околиці. Легше, звичайно, вигнати такого Пророка, аніж змінювати власне життя і звичаї. Легше мати серед себе біснуватих, аніж жертвувати матеріальним добробутом. Легше мати страх земний, ніж спасенний.
Чи не нагадує ця подія нас із вами? Бо і ми часто стаємо рабами страху і дозволяємо йому вести нас.
Страх – це стіна та перешкода для прояву любові, бо «у любовi немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любовi» (1 Ін. 4. 18). Бо коли відходимо від Господньої любові, якою «Вiн ранiше полюбив нас» (1 Ін. 4.19), ми ховаємося від Нього. Страх заступає нам Його обличчя; якщо ж ми з ним, то в нашому серці панує мир і довіра, – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом.
Кожний з нас пережив у своєму житті щось подібне. Ці ситуації називають по-різному: депресія, відкинутість і самотність. Але кожен, усвідомлюючи, що він у цій боротьбі не сам, а з Богом, долає цей страх і починає розуміти, що Христос тебе буде шукати і чекати, подібно до сьогоднішнього біснуватого, щоб повернути до стану усвідомлення свого життя і прославлення Свого Творця.
ІЛАРІОН
митрополит Рівненський і Острозький