В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні святе Євангеліє розкриває нам велику тайну Втілення Божого Сина. Для того, щоб спасти людину й піднести її над цим природним світом, допровадити до Небесного Царства, відкрити зачинені двері Небесного Сіону, Син Божий упокорено уподібнюється людям.
У нинішньому Євангелії ми чуємо багато імен старозавітних патріархів. Святий євангеліст Матфей описує родовід Спасителя, почавши від першого Божого обранця – Авраама. Проминуло 14 родів від Авраама до царя Давида, 14 родів – від Давида до вавилонського переселення, 14 родів – від вавилонського переселення до Христа. Із приходом Сина Божого в людському тілі сталося незмірне чудо. Бог принизився до Свого сотворіння і людську природу підніс до великої гідності – участі у Божій природі: «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами…» (Ін. 1.14).
Спаситель упокорив Себе до бідного вертепу, применшив Себе до Сина бідного теслі з Назарету. Розв’язка цього таємничого чуда – у безмежній Божій любові: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3,16).
Дорогу до цього вічного життя нам указує Божественний Спаситель. Вона провадить не через блага цього світу, а через самовідречення; не через багатства, а через любов до ближнього; не через гордість, а через смирення.
Ознакою світу є гордість, а ознакою Христового Царства – смирення. У Своєму житті на землі Господь подав багато прикладів смирення, тому промовляє до нас: «Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем…» (Мф. 11.29).
Сьогодні задумаймось над тим, що смирення є основою релігії. «Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його» (Пс. 102.2). У цих словах Святого Письма міститься весь сенс пошанування Бога. Людина не може забути, що вона є Божим творінням і в усьому залежна від Творця. Бог сотворив нас, щоб ми Його любили, Йому вірно служили й отримали в нагороду вічне життя.
Господь обдаровує нас різними дарами: природними і надприродними. Тому й сказано в Святому Письмі: «Не забувай усіх добродійств Його» (Пс. 102,2). «Хто, як Бог?» – сміливо промовляв верховний Архістратиг Михаїл до збунтованих злих ангелів. Хто з вас, навіть найвищих ангелів-світлоносців, може зрівнятися з Богом? Якщо він так говорив з ангелами, то що ж можна сказати про нас, немічних людей? Проте гордості у світі сьогодні надто багато. Ця гордість – дух часу, що відмовляється слухати Бога і Святу Церкву. Гордість світу величається своїми здобутками.
Так, люди забувають слова Святого Письма: «Що ти маєш, чого б не одержав? А якщо одержав, чого хвалишся, нiби не одержав?» (1Кор. 4,7). Люди чомусь забувають, що Бог миттєво може перекреслити будь-чиї найсміливіші плани. Господь говорить: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12.20).
Смирення – основна чеснота, якої нас хотів навчити Божественний Спаситель. Він Сам настільки упокорився, що применшив Себе на Хресті. Його покора принесла спасіння для світу. І сьогодні Спаситель упокорює себе на тисячах престолів – у святій Безкровній Жертві, під видом хліба і вина.
Без смирення наші молитви не подобаються Богові, а «жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50.19). У гордих людей – порожні душі. Вони здіймаються високо, як порожні колоски в порівнянні з повними. Тому сьогодні, коли Свята Церква наближає нас до вифлеємської радості, готуймо дорогу Господеві у глибокій вірі і смиренні, бо смирення є мірилом нашого наближення до Бога, а гордість – мірилом віддалення від Нього.
Смирення провадить людей до великих діл. Святий апостол Петро говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Петр. 5.5).
У Святому Письмі читаємо про смиренного Патріарха Йосифа. Господь посилав йому пророчі сни, але брати зненавиділи його і продали чужим купцям у неволю. Та Бог не опускає смиренного Йосифа на чужині. За Божою ласкою, він стає управителем Єгипту і рятує свій народ від голодної смерті.
Смиренний пророк Мойсей стає провідником ізраїльського народу і чудесним чином провадить його через море і пустелю до Обіцяної Землі. За його молитвою на єгипетський народ спадає десять тяжких кар. Під ударом його чудодійної палиці розступається Червоне море і для сотень тисяч мандрівників відкривається шлях до волі. На його молитву дика пустиня вкривається животворною манною, а з кам’яних скель витікає жива вода.
Смиренний юний Давид отримує перемогу над силачем Голіафом.
Смиренна Марія, яка вважала себе Господньою слугинею, була вибрана на найвище достоїнство Божої Матері.
Смирення святого апостола Петра, який промовляв до Ісуса: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк. 5.8), зробило його первоверховним апостолом. За своє смирення він почув слова: «Ти Петро, тобто камінь, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її…» (Мф. 16.18).
Смирення святого апостола Павла, який уважав себе найменшим серед апостолів, зробила його первоверховним із тих, хто сильними проповідями поширив християнську віру в найдальші закутки тодішнього світу. Через смирення тисячі християнських мучеників приймали смерть за Христа на язичницьких аренах та в палаючих вогнищах.
Отож, сьогодні, коли Свята Церква ставить перед нами смирення Божого Сина, Який замінює Небесну славу на вбогу вифлеємську печеру, пам’ятаймо, що саме смирення є основною чеснотою, яка наближає нас до Бога. У смиренні служімо своєму Богові, у смиренні відвідуймо Божий храм, у смиренні приймаймо терпіння, а Господь дасть смиренним серцям Свою ласку і благодать. Амінь.