У 313 році імператор Константин Великий підписав указ, за яким християни могли вільно сповідувати свою віру та їхні права прирівнювались до прав язичників. Проте його співправитель Лікіній був переконаним язичником і в своїй частині імперії вирішив викорінити християнство. Він готувався до війни із Константином і, боячись зради, вирішив і своє військо очистити від християнства, змушуючи воїнів зректись віри в Христа.

Так було і в провінції Вірменія, де в місті Севастія гарнізоном керував ревний язичник Агриколай. Саме у його підпорядкуванні було 40 каппадокійських воїнів-християн, які виходили переможцями з багатьох битв. Коли їх змусили зректись християнства й принести жертву язичницьким богам, вони відмовились і за це були кинуті Агриколаєм у в’язницю.
Наступного ранку воїнів знову привели до Агриколая. Цього разу язичник намагався переконати їх лестощами. Він став вихваляти їхню мужність, молодість, силу й знову запропонував їм відректися від Христа й тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Почувши відмову, він звелів закувати воїнів, проте старший з них, Киріон, сказав: “Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани”. Агриколай зніяковів і вже наказав відвести воїнів до в’язниці без кайданів.

Через сім днів у Севастію прибув знатний сановник Лісій для суду над воїнами й також змушував їх зректись віри в Христа. Святі воїни твердо відповідали: «Можеш взяти не тільки наше військове звання, але й наше життя. Для нас немає нічого важливішого за Христа-Бога». Розлючений Лісій звелів каменувати воїнів, але, як говорить Святе Передання, каміння летіло повз них. Мучителі зрозуміли, що їх оберігає якась невидима сила й знову кинули до в’язниці. Тут їм з’явився Господь і промовив: «Хто вірує в мене, навіть якщо й помре, то оживе. Не бійтесь та будьте мужні, бо вам приготовані Нетлінні Вінці».

Наступного дня, вечором, їх зв’язаними повели до озера, яке знаходилось неподалік Севастії. Тут їх роздягли, завели в холодне озеро і їхні тіла почали замерзати в крижаній воді, бо надворі була зима. Їхні муки посилювались ще й тим, що на березі озера було розкладено гарячу баню. Їм потрібно було тільки повідомити охоронців що вони відрікаються Христа й тоді їм дозволили б відігрітись у гарячій воді. Та Святі воїни цілу ніч мужньо стояли в крижаній воді, підтримуючи один одного молитвами та псалмами.

Ранком один із воїнів не витримав холоду й попрямував до гарячої води, щоб відігрітись та, тільки відчувши на собі гаряче повітря, мертвим упав на землю. В цей момент тюремний сторож Аглай побачив над воїнами неземне світло. Це настільки його вразило, що він об’явив себе християнином, скинув із себе одяг та приєднався до 39-ти Мучеників.

Коли прийшли мучителі, то, побачивши, що воїни не замерзли, вирішили перебити їм голінки та спалити. Обвуглені кості Мучеників були викинуті в річку, так щоб християни не змогли їх із честю поховати.

Через п’ять днів святі мученики з’явились у сні Єпископу Севастійському Петру та розповіли про свій подвиг. Єпископ разом із християнами зібрав кості Святих Мучеників та з честю їх похоронив.

Відомі й імена мучеників Севастійських. Це: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент, Вивіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггей, Аетій, Флавій, Акакій, Єкдекій, Лісімах, Александр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Доміціан, Гаій, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філиктимон, Северіан, Худіон, Мелітон й Аглай.