Преподобний Лаврентій, затворник Києво-Печерський, єпископ Туровський.
Пам’ять 29 січня / 11 лютого
Народився святий Лаврентій в 30-е роки XII століття в Турові. Майбутній святитель почував у своїй душі прагнення до подвигів заради Христа й прийняв чернецтво. Перші аскетичні досвід він набув у Борисоглібськом монастирі. Як раніше, так і тепер монастирі відрізняються друг від друга строгістю життя ченців. Згодом Лаврентій помітив, що його душі чогось бракує, і він вирішив, що устав Борисоглібського монастиря не для нього. Він поїхав у Києво-Печерську Лавру, що завжди славилася своїми подвижниками й строгим статутом.
Згодом, як це видно з оповідання святителя Симона, преподобний Лаврентій побажав піти в затвор, але отці печерські не дозволили йому цього, уважаючи (після спокуси, що постигла преподобного Микиту), подвиг самітництва досить важким і небезпечним. Але відмова настоятеля не зміг погасити того полум’я, яким горіло серце Лаврентія. Щоб не приймати на себе подвигу без благословення, майбутній святитель вийшов від Печер і зачинився в келії сусіднього монастиря Святого Великомученика Дмитрія Солунського, побудований великим князем Київським Ізяславом Ярославовичем (1054-1073, 1076-1078). У другій половині ХІІ століття, коли в Димитриевськом монастирі подвизався преподобний Лаврентій, він уже був самостійним і управлявся своїм ігуменом. Незалежність його підтверджується тим, що ігумен Димитриевського монастиря дозволив преподобному Лаврентію житі в затворі у подвигу безмовності, у чому йому відмовили печерські отці.
Зачинившись, преподобний Лаврентій жив у безмовності й строгій помірності, припиняючи слізьми молитви своєї різні спокуси. І не тільки сам уник уражання від злих духів пекла, але високими подвигами молитви й богадумністю отримав дарунок зцілення і називався чудотворцем ще при житті. Монастир в ім’я святого великомученика Димитрия був з 1128 року переданий Настасією, дочкою князя Ярополка Ізяславича й дружиною Мінського князя Юрія, якому належав Турів, у ведення Києво-Печерської обителі й уважався спочатку приписаним до неї.
Перебуваючи в затворі, преподобний Лаврентій не переривав духовного спілкування із братіями Києво-Печерської обителі. Відомий випадок, коли до святого Лаврентія привели одержимого бісом, що змушував нещасного говорити зло на різних мовах – єврейської, латинської, грецької, а також на невідомих мовах. Одержимого із важкістю втримували десять чоловік. Преподобний Лаврентій не зміг зцілити його один і велів відвести в Києво-Печерський монастир. Почувши це, одержимий став кричати, що боїться наблизитися до святих печер. Преподобний Лаврентій велів вести його силою. На питання провідників, що знали, що людина той ніколи в обителі не була, – «Кого він боїться?» – біс вустами одержимого назвав по іменах тридцять отців, що мали над ним владу. А поховані в печерах «нині ще більше відваги мають до Бога молитися про своїх чорноризців й про приходящих до них». По наближенні до святої брами обителі нечистий дух залишив стражденного, і він зовсім здоровим увійшов у монастир. Коли його запитали, хто його зцілив, він показав на чудотворну ікону Матері Божої і сказав: «Тридцять святих отців разом з Нею зустріли нас, і я зцілився». Настільки великої виявилася сила соборної молитви Києво-Печерських ченців, предстоятельством Пресвятої Богородиці. Імовірно, після цього випадку преподобний Лаврентій повернувся в Печерський монастир. Він був зведений звідси на кафедру єпископів Туровських після кончини знаменитого духовного письменника й проповідника святителя Кирила Туровського, тобто не раніше 1172 року. В Іпатіївському літописі преподобний Лаврентій згадується в сані єпископа під 1182 роком, коли він брав участь у поставленні пресвітера Василя в архімандрита Києво-Печерського монастиря. Також про нього, як про святителя, що вийшов із ченців Києво-Печерської обителі, згадує святитель Симон, єпископ Владимирський і Суздальський, у своєму «Посланні до Полікарпа», що положило початок Києво-Печерському патерику.
Час керування святителя Лаврентія Туровською єпархією приблизно збігається згодом князювання Святополка Юрійовича, одного із чудових Туровських князів. Припускають, що останні роки свого життя преподобний Лаврентій провів у Києво-Печерськім монастирі, куди пішов з любові до самітництва. Докладний час його кончини невідомий. За іншими відомостями, преподобний Лаврентій помер в Туровському Борисо-Глібському монастирі. Місцевий туровський літопис говорить, що із цього монастиря в ХІІ столітті були взяті нетлінні мощі в Києво-Печерську обитель. Мабуть, це мощі преподобного Лаврентія, що заповів перенести його тіло в Київські печери.
У стародавніх рукописних святцях між святими, що почивають у Ближні (св. Антонія) печерах, першим зазначений «святий Лаврентій, єпископ Туровський».
В «Іконописному оригіналі» про святого Лаврентія сказано: «Подобою сивий, борода, як у Богослова, роздвоїлася, клобук на плечах, риза преподобного, ходив босий».
Тропар святителя Лаврентія, затворника Печерського, єпископа Туровського, що у Ближніх печерах, глас 8
Преподобний і блаженний Лаврентій, / Владико, що зачинив собі заради спасіння, у келії тісної / і в ній багато років у працях жив, / молися про нас до Господа, / що б і ми, від усякого гріха почуття закривши, / одержимо відкриття дверей милості Господа в День суду
Кондак святителя Лаврентія, затворника Печерського, єпископа Туровского, Ближніх печерах почиває, глас 6
Ретельно Лаврі Печерської бажаючи від чудес прославляння,/ собі ж самого упокорюючи,/ відрікся ти всього,/ хворого, якого диявол мучив, зцілив,/ відіславши його до печери,/ де він зцілившись,/ блаженний Лаврентій,/ прославив з тобою Господа,/ що прославив святих Своїх.
ПРЕПОДОБНИЙ ЕРАЗМ, ЗАТВОРНИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ
Пам’ять 24 лютого/9 березня
Преподобний Еразм, затворник Києво-Печерський, здійснював свій чернечий подвиг у кінці ХІ – початку ХІІ століть.
Ось що повідомляє про преподобного отця нашого Еразма Києво-Печерський Патерик: «У тому ж монастирі Печерському був чорноризець на ім’я Еразм, котрий, володіючи великим статком, весь витратив на церковні потреби й обкував багато ікон, які й донині є у вас над вівтарем. І ось настільки він збіднів, що всі нехтували ним. Він же [від того] впав у безнадію, що не матиме винагороди за зужите багатство, бо не на творення милостині розтратив його, а на церкву. Під впливом отакого вкладеного йому в серце дияволом почав він жити недоладно, проводячи дні свої в недбальстві та безчинстві. А згодом вельми занедужав і врешті на вісім днів став сліпим і німим та й ледве що дихав. Коли ж на восьмий день зібралися довкола нього всі брати й побачили оте тяжке конання, то аж перемовлялися від здивування: «Горе, горе душі цього брата, бо ж збував він вік свій у лінощах і всякому гріху, а нині він невидющий і невпокоєний, і ніяк не може відійти». Тоді оцей Еразм підвівся, наче ніколи й не хворів, сів та й промовив до них: «Брати й отці, послухайте, дійсно воно так і є. То ж всім вам відомо, що грішний я та ще й донині не розкаявся. А оце сьогодні явилися мені святі Антоній і Феодосій зі словами: «Молилися ми [за тебе] до Бога, і дарував Господь тобі час на каяття». І ще побачив я Святу Богородицю з Сином її Христом, Богом нашим, на руках та в оточенні всіх святих. І мовила мені: «Еразме! Оскільки прикрасив ти церкву мою та іконами звеличив, то і Я прославлю тебе в Царстві Сина мого, «бідних бо ви завжди маєте з собою… [Мр. 14, 7]. Ти ж устань, і покайся, і прийми великий ангельський образ. А третього дня заберу тебе, вже чистого, до себе – тебе, котрий полюбив красу дому мого». Сказав він оце братії та й почав сповідатися в усіх скоєних гріхах. Сповідатися не в соромі, а радіючи в Господі. Тоді постригли його в схиму, а третього дня відійшов він до Господа в добрій славі».
Час початку шанування преподобного Еразма як святого Київського Православ’я невідомий. Його ім’я включено до виданого в Києво-Печерському монастирі місяцеслова «напівстатуту» (1643) і Мінеї загальної (1680). «Тератургім» соборного ченця Афанасія Кальнофойського (1638) називає Еразма чудотворцем. Близько 1643 року, у часі митрополита Петра (Могили), був складений канон преподобним отцям Печерським в якому 2-й тропар 7-й пісні присвячений преподобному Еразму, затворнику Києво-Печерському.
Тропар преподобного Еразма, затворника Києво-Печерського, у Ближніх печерах спочиваючого, глас 4.
Люблячи красоту дому Господнього, / усе майно своє віддав ти на оздоблення його, / преподобний Еразме, / тому тепер, живучи в домі Господньому на Небесах, / молися, щоб і нам освятитися в житлі Господньому.
Кондак преподобного Еразма, затворника Києво-Печерського, у Ближніх печерах спочиваючого, глас 8.
Прикрасивши церков Богоматері / зніжив все майно своє на ікони в неї, Еразме славний, / ніколи про це не пошкодував. / Подай і нам знищенням гріхів своїх / і покаянням добре прикраситися, / як церква світла стати перед Духом Святим.
Преподобний Микола Святоша, Чернігівський та Луцький, Києво-Печерський.
Пам’ять 14 /27 жовтня
Преподобний Микола Святоша (Святослав), князь Чернігівський, Києво-Печерський чудотворець, в Ближніх печерах спочиваючий (+ 1143), був правнуком великого князя Ярослава Мудрого і сином князя Давида Чернігівського (+ 1123), в джерелах Київської Православної митрополії (Київського Православ’я, незалежного від Москви) батько преподобного іменується святим. Святоша був Луцьким князем, мав дружину і дітей (дочка його була згодом одружена з Новгородським князем святим благовірним Всеволодом – Гавриїлом (+ 1138)). 17 лютого 1106 святий князь, залишивши сімейство, прийняв постриг у Києво-Печерській обителі. Тут Микола Святоша з великим смиренням проходив послух: три роки працював в куховарні , для якої рубав дрова і носив воду, наступні три роки був придверним в монастирі. Біля своєї келії святий розвів сад. На свої кошти він побудував у монастирі храм Святої Трійці і лікарняну церкву в ім’я святителя Миколая, свого небесного покровителя.
Преподобний Микола був першим з князів Київської Русі (українсько-білоруських), що взяли чернецтво. Він терпляче переносив докори своїх братів за рішення вести життя безмовного послушника. Лікар преподобного, Петро, доводив князю-подвижнику, що подвиг такого послуху зашкодить його здоров’ю. Але раптово лікар сам захворів і зцілився лише молитвами преподобного Миколи. Тоді Петро постригся в ченці.
Пройшовши різні послухи, преподобний Микола наклав на себе обітницю безмовності. Коли святий отримував гроші, то вживав їх на прикрасу храму, на купівлю книг (бо любив книжкове читання) або роздавав убогим. Святий Микола був старанним миротворцем. У 1142 році він примирив чернігівських князів з великим князем Всеволодом.
Незабаром після кончини святого, важко захворів його рідний брат князь Ізяслав. Ігумен обителі послав хворому волосяницю преподобного. Ізяслав вдягнув її і зцілився.
Нетлінні мощі преподобного Миколи Святоші спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Тропар преподобного Миколи Святоші, князя Чернігівського, Печерського чудотворця, в Ближніх печерах, глас 2
Вітчизну і славу князювання твого залишив, / Князю смиренності, Христу, старанно наслідували ти, / преподобний отче наш Ніколо;/ тим прияв ти від Нього вічне царство і славу на Небесах, / там радіючи, поминай нас почитають пам’ять твою вірно.
Кондак преподобного Миколи Святоші, князя Чернігівського, Печерського чудотворця, в Ближніх печерах, глас 8
Всю красу світу цього / і тлінне багатство відкинув, як нікчемне, / збагатився ти багатьма чудесами і знаменнями від Христа Бога, / перед Ним у радості стоячи, / поминай нас, які любовно святкують пам’ять твою, та співають тобі :/ радуйся, Микола преподобний і чудовий.