В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Євангельське зачало 22-ї неділі після Святої П’ятидесятниці розповідає нам про подію зцілення Христом скорченої жінки, яка вісімнадцять років страждала на цю недугу.
Вісімнадцять років – тривалість цієї хвороби збільшує славу чуда, яке звершив Спаситель. Та й безліч інших, як євангельських чудес, так і чудес сьогодення є проявом милосердя та любові Божої до людини. Можемо відразу зауважити, що Бог ніколи не звертає увагу на особу, хто б це не був – чи грішник, чи праведник, чи людина з вадами тілесними, чи душевними. Бог поспішає назустріч та допомагає насамперед тим, хто Його найбільше потребує.
Фарисеї, які були при цій події, мовчали, але начальник синагоги висловив своє обурення і, звертаючись до народу, сказав, щоб приходили зцілюватися в інші шість днів тижня, але не в суботу. Бачимо, що невдоволення начальника синагоги не звернене безпосередньо до Христа, хоча саме Йому найперше хотів дорікнути, а до людей. Це не перше чудо, звершене Христом у суботу, і Господь, вочевидь, знав, що зцілення в суботу викличе невдоволення, але все одно звершує його. Чому Христос йде на конфронтацію?
Власне, це пов’язано зі старозавітним розумінням святкування суботнього дня. Бо книжники та законники, які були покликані розтлумачити і врегулювати поведінку в «день спокою», призвели до розуміння суботи як дня бездіяльності. Тому Спаситель і хоче власною дією змусити їх подумати над тим, яким має бути «День Господній» для людини, щоб він став угодний Богові. Христос для начальника синагоги наводить приклад піклування людини про тварину, яке було можливе і в суботу. Тому Спаситель дає зрозуміти начальнику, що він знає закон, але не знає його значення. Адже якщо він погоджувався з приписом про піклування в суботу за безмовними тваринами, то набагато більше належить турбуватися про розумну живу істоту. Бо людина – це вінець творіння Божого.
Водночас євангельський уривок, який ми сьогодні чуємо, закликає нас до роздумів над двома протилежностями, які трапляються у нашому житі: щирість і лицемірство. Христос проявляє щирість, не зважаючи на те, що про це скажуть люди, нехтуючи і непорозуміння, і незадоволення, які можуть виникнути з негативними наслідками для Нього самого. З іншого боку, проявляться лицемірство начальника синагоги, який нехтує конкретною, вочевидь, знайомою йому людиною, яка потребує допомоги, не полишаючи піклування як про самого себе, так і про своїх тварин. Ось у цьому і проявляється чуже для християнина лицемірство.
Сьогодні ми святкуємо недільний день, перший у тижні за церковним календарем, в пам’ять про Воскресіння Ісуса Христа. І щоразу, приходячи в цей день до храму на богослужіння, вшановуючи «День Господній», прислухаймось до літургічних закликів, один з яких – «З миром вийдемо» – закликає нас пам’ятати про мир, як душевний, так і тілесний, який можемо засвідчити своїми справами. Про це наголошує і святитель Іоанн Золотоустий, закликаючи пам’ятати, що «Літургія продовжується на «жертовнику» серця ближнього». Простягаймо «руку» спілкування, підтримки та допомоги потребуючим. Хай для них буде нагадуванням, що неділя – це день, в який належить творити добрі діла. Господь закликає до щирості у його святкуванні, а не зовнішнього лицемірного виконання правил поведінки.
Нехай благодать Божа скеровує нас до добрих діл. Амінь.
ІЛАРІОН
митрополит Рівненський і Острозький