В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Підготовчі неділі перед Великим постом у церковному житті мають імена євангельських недільних читань. Так, ми сьогодні в храмах чуємо притчу «Про митаря і фарисея», наступного тижня будемо слухати притчу «Про Блудного Сина», також Церква нагадає в одну з неділь про «Страшний суд». І кожне з цих євангельських читань буде спрямоване на те, щоб дати нам певну настанову і допомогу, щоб пройти прийдешній час посту з особливою користю для душі.
У минулу неділю ми чули в Євангелії приклад про митаря Закхея — відомого збирача податків, стремління якого побачити Ісуса було сильнішим за його проблему у низькому зрості й соціальне становище. Сьогодні ми у притчі знову зустрічаємо образ митаря, який разом з фарисеєм перебували у храмі, молячись Богові.
Вони прийшли на молитву і творили її, звертаючись до того ж самого Бога і у тому ж самому святому місці. Крім того, з євангельського опису можемо побачити щирість їхньої молитви, яка не звучала з їхніх вуст завченими фразами, а радше, навпаки, «від повноти серця промовляли вуста». Це зумовило те, що для кожного з них кінцевий результат був зовсім різним.
В образі фарисея показано типовий, формальний підхід до молитви, який був властивий не тільки старозавітним людям і юдейським старійшинам. Цей приклад властивий тим людям, які у своєму спілкуванні з Богом більше надіються на себе, ніж на Бога. Фарисей був самодостатнім і вважав, що його жертовність, яка проявлялася у дотриманні старозавітних приписів – десятина, піст, – є достатньою для його богоугодного життя і закономірною для дарування Богом для нього в майбутньому ще більше матеріальних благ. З фарисеєвої молитви вийшло так, що він славив себе більше, ніж Бога. У нього немає ні усвідомлення гріховності, ні тим більше покаяння, він дякує за те, що він не грішник.
А що ж митар? А митар у своєму відчутті гріховності не смів навіть підняти очей до неба, тільки покірно молився і, б’ючи себе в груди, промовляв: «Боже, будь милостивий до мене, грішного» (Лк 18, 13). Його невелика за змістом, але повна за духом молитва була сповнена безліччю чеснот: смирення, любов, жаль, покаяння та ін. Він розуміє, що нічим похвалитися перед Богом, і просить Його проявити милість щодо себе. Це нагадує наші слова з ранішніх молитов, коли ми, звертаючись до Бога, засвідчуємо: «бо якщо за діла мої спасеш, то це не буде благодать і дар, більше як обов’язок».
Дорогі брати і сестри! Ми часто приходимо до храму на молитву. І сьогоднішня притча навчає, що наше перебування на молитві у храмі й наше спілкування з Богом є особистісним і сокровенним, хоча на нього впливає ставлення кожного з нас до власного життя і «пізнання самого себе». Тому перебуваючи в храмі, не порівнюймо себе з іншими, не шукаймо поглядом тих, хто особливий чи не такий, як усі. Чи це священик, чи хорист, чи парафіянин, в кого сильніша молитва у кого слабша. Кожен з нас є особливим перед Богом, і Бог слухає саме тебе. Святитель Іоанн Золотоустий зауважив: якщо ти прийшов до храму знайти святих, ти помилився, якщо знайти Бога – твій прихід є правильним. І тоді християнське привітання «Христос посеред нас» і відповідь «Є, і буде» не буде пустим, а буде щирим доказом нашої віри. Бо дуже часто устами ми промовляємо молитву митаря, а віру показуємо фарисея.
Нехай притча про митаря і фарисея навчає нас не боятися бути щирими та справжніми розкаяними митарями, і цураймось сповненого гордістю і самолюбством фарисея. Уникаймо гордині у ставленні одне до одного, «бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5. 5). І наше приниження не є чимось ганебним, навпаки, Христос сьогодні засвідчив: «всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18. 14).
ІЛАРІОН
митрополит Рівненський і Острозький