В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
«І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6,31). Велика і важка заповідь любити ближнього свого, як самого себе. Радійте, коли ближньому добре поводиться, і співчувайте його недолі. Не чекаймо, коли ворог подасть руку, а подаймо йому першими. Не чекаймо, поки докорить нещастя йому, але відвернімо лихо від нього. Таким чином він може стати нашим найліпшим приятелем. Як лікар не питає хворого, чи він сам завинив своїй недузі, чи завинили друзі, а насамперед рятує його життя, так і ми не питаймо, хто завинив, хто спричинив незгоди, а подаймо руку ворогові і станьмо йому товаришем.
Христос Спаситель у Своїм превеликім милосерді приніс з неба нову науку, запалив вогонь любові ближнього і зігрів ним серця людські. В нинішнім Євангелію виразно читаємо: «Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись» (Лк. 6,35). Та нова наука – це основа християн, послідовників Христа. Ісус Христос перед розп’яттям молився за Своїх мучителів, катів: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять»(Лк. 23,34). Святий Пахомій, коли ще був вояком, то був поганим. Якось разом з товаришами зайшов, у голоді і холоді, до одного неприятельського містечка. Там мешканці дали їм їсти й обдарували всім потрібним. Здивований Пахомій спитав, що то за народ, такий милосердний, що неприятельського вояка так прийняв? Вони кажуть: «Ми – християни, наша релігія велить усім без винятків чинити добро». Почувши ті слова, Пахомій підніс руки до неба і присягнув, що стане християнином. Так і зробив – охрестився і став світилом Церкви Христової, законодавцем для пустельників і святих. Бачите, яку силу має любов! Християнська любов примножує та дарує людям вічне життя.
Бачите, браття, що знесилити ворогів і приєднати до любові найліпше тільки своєю любов’ю. Господь Бог жадає від нас, щоби ми ворогів любили і їм добро чинили, тож слухайте того найвищого розказу. Бо хоч би ви усі заповіти виповняли, а один тільки опустили – цілий закон переступили, каже Ісус Христос. Гляньте, любимі, на Христа: Він розп’ятий, зболілими, залитими кров’ю устами востаннє навчає любити ворогів. Любов – то цвіт християнської віри, нею ми готуємо собі вічне щастя. Вона приносить мир світові, а головне – робить нас дітьми Отця Небесного, дає щастя вічне, дає рай, до котрого б ми хотіли дістатись.
У всіх народів була така думка: за кожну кривду, кожну зневагу обов’язково потрібно мститися. А Христос у Своїм превеликім милосердю приніс нову науку. Запалив вогонь любові до ближнього і зігрів ним серця людські. Наказав нам любити всіх ближніх без винятків, навіть тих, що нас ненавидять, кривдять, нам зло чинять – наших ворогів. Якщо хочете, щоби робили вам люди добре, то і ви робіть людям так само. Бажайте ближньому добра не лише природного, а й надприродного. Не заздріть нікому. А в молитві пам’ятайте про убогих, страждаючих, недужих та помираючих. Не осуджуйте, не обманюйте і не наговорюйте ні на кого, бо цим самим ми зневажаємо і кривдимо ближнього. Якби люди хотіли пам’ятати про це золоте правило і за ним жити, то в одну мить зникли би ненависть, чвари, війни, ворожнечі, наклепи та заздрість. Натомість настала би злагода, спокій та єдність. Любов повернула би рай на землю.
Однак гріх і пристрасті не допускають усунути лихо з-поміж людей. Якщо кожен християнин буде дотримуватися золотих слів Ісуса Христа, то багато зробить доброго і збере собі заслугу вічну на небесах. Правдива любов не виключає нікого: ні поганого, ані грішника, ані ворога. Хто осягне правдиву любов, той буде молитися за навернення заблудлих грішників. Він шукатиме нагоди, щоб за зло відплатити добром. Хто вас проклинає – благословіть його, хто бажає лиха – нагодуйте його, а коли спраглий – напоїть його. Найвища спонука такої любові – це любов Бога до нас. Коли ми були грішниками, то Бог не відкинув нас від Себе, не покарав рід людський вічною карою. Але так полюбив світ, що віддав Свого Єдинородного Сина. Тому Ісус Христос подав заповідь любові до ворогів, ту найвищу спонуку: «І буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6,35). Так наказував Господь Бог у Старому завіті через пророків, так учив Ісус Христос, так чинили святі, праведні люди, і ми тим осягнемо мир і спокій. Щоб не було гніву, ненависті, кривди, а щоб повсюди панувала любов, щоб люди були братами.
Наслідуючи Спасителя й апостолів у їхньому служінні людям, святі угодники Божі дають яскраві приклади допомоги людям. Святитель Миколай Мирлікійський порятував від загибелі трьох бідних дівчат, визволив невинно засуджених на страту трьох воїнів, на котрих звели наклеп їхні вороги. Святитель Іосиф, єпископ Білгородський, сам рубав дрова і носив їх зимовими ночами до домівок убогих людей. Преподобний Серафим Саровський молитвою повернув здоров’я хворій дружині одного селянина. Угодники Божі сяяли милосердям, сердечністю та щирим бажанням служити ближнім. Слава віруючої людини – в добрих ділах на благо ближніх. Така людина заслуговує пошани за красу душі. Щоб бути достойним благодаті усиновлення Богом, нам потрібно любити Бога, багато молитися і творити добро ближнім. Тоді зможемо досягнути моральної довершеності і стати на землі небесним чоловіком. Амінь.