В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У час, коли наші душі ще повняться різдвяним теплом, у сороковий день після Різдва Христового, Церква-мати святкує Стрітення Господнє. Воно завершує цикл Різдвяних свят. Стрітення, як і Обрізання Господнє, можна назвати святом виконання закону.
Величне свято – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа зі старозавітним праведним старцем Симеоном у Єрусалимському храмі – передбачив Малахія, останній зі старозавітних пророків, який жив наприкінці V століття до Різдва Христового. Саме він бачить уже ніби грядущого до Свого храму: «І несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте; ось, Він іде» (Мал. 3,1). Час настав, щоби справдилося пророцтво і Месія прийшов спасти людський рід. Як же Він приходить?
Коли Богомладенцю виповнилося сорок днів, Пречиста Діва прийшла до Єрусалимського храму, аби, за законом Мойсея, принести в жертву, як сказано в законі Господньому, «дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лк. 2,24). Богородиця з Богомладенцем не мали необхідності в очищенні, але добровільно виконали закон Божий, чинний для старозавітного народу.
У той час у Єрусалимі проживав праведний і побожний чоловік на ім’я Симеон, який «чекав утіхи Ізраєлевої і Дух Святий був на ньому» (Лк. 2,25). Старець був книжником, тобто людиною грамотною, і разом з іншими освіченими євреями перекладав Святе Письмо на рідну мову. Таких мужів було 70, серед них і Симеон. Йому належало перекласти, зокрема, Книгу пророка Ісаї про те, що Діва народить Сина й залишиться Дівою. Старець вирішив, що в тексті є помилка, і хотів написати, що Діва народить Сина й стане жінкою. За цей сумнів у достовірності Святого Письма Бог пообіцяв Симеонові не послати смерті, допоки він не стане свідком цієї події. І ось, у 40-й день від Різдва Христового, Симеон був ведений Духом Святим до Єрусалимського храму.
Коли Марія з Йосифом принесли Дитя, в храмі Його зустріли двоє праведників Старого Завіту: Симеон і пророчиця Анна, а також черговий священик. Праведному старцю було відкрито, що це Дитя і є очікуваний усім людством Спаситель. Надзвичайно хвилюючись, він узяв на руки Христа й усвідомив, що тримає воплоченого Бога-Вседержителя, і виголосив ту величальну пісню, яку ми щоразу чуємо наприкінці вечірнього богослужіння: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2, 29–32). Тепер праведник міг спокійно померти, бо нарешті зустрів Месію, і йому відкрилася таємниця життя і смерті в явленні Богонемовляти. Натхненні слова старця прозвучали як старозавітний гімн, який він виголосив для новозавітного Спасителя світу.
Після зустрічі зі Спасителем праведний старець іде з земного життя без страху і з упевненістю, що прийшло спасіння світу. Разом з тим йому відкрилася ціна спасіння – страждання і розп’яття на Голгофі та меч, що прошив серце Богоматері, до якої Він каже: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч» (Лк. 2, 34–35).
Разом з Симеоном Богомладенця зустрічала пророчиця Анна, яка, будучи вдовою, у вісімдесятилітньому віці день і ніч служила Богові при Єрусалимському храмі. Побачивши Младенця, вона славила і дякувала Богові, що виконав обіцянку і дав людству надію – через Спасителя світу.
Церковне передання вказує, що священиком, який зустрів Дитя, був праведний Захарія, батько святого пророка, предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Саме при Захарії до храму принесли істинного Первосвященика – не за чином Ароновим, а за чином Мелхиседековим.
Кажуть, що на Стрітення зустрічається зима з літом. Але в Євангелії ми чуємо набагато глибший зміст цієї зустрічі: тут старість зустрічається з молодістю, людина – з Богом, життя – зі смертю, Старий Завіт – із Новим.
Приклад Симеона Богоприємця говорить про те, що і нам, християнам, потрібно якнайчастіше приймати Бога і впускати Його в двері своїх душ. До зустрічі з Богом ми йдемо впродовж усього життя, кожний християнин робить це по-своєму. Щоденна зустріч є в молитвах, коли ми щирістю та смиренням відкриваємо серце Богові й, окрім прохання, дякуємо за милість, яку Він виявляє до нас.
Кожна добра справа, вчинена для ближнього, насправді вчинена для Бога. «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25,40). Та найближче ми зустрічаємось із Господом у найвеличнішому таїнстві Церкви Христової – Євхаристії. В ньому ми, під виглядом хліба і вина, приймаємо Самого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.
Ще одна зустріч, яку всі матимуть свого часу, є неминучою для людини. Хочемо того чи ні, однак неодмінно постанемо перед Богом Всемогучим і дамо відповідь – кожен за власне життя. Про цю невідворотну істину ми маємо завжди пам’ятати – і ті, які досягли поважного віку, і ті, хто щойно ступив на стежину життя, бо межа нашого життя нікому невідома, окрім Бога. Це потрібно пам’ятати, аби щомиті бути готовим до зустрічі з Богом.
Зустріч з Христом у храмі вивищує нас над смертю, над спокусами, понад буденними турботами і негараздами. Це символ нашої особистої зустрічі з Господом. Приймаючи у своє серце Ісуса Христа, ми змінюємо все життя, бо лише Він дарує нам спасіння.
Нехай сьогоднішнє свято Стрітення Господнього і євангельські слова спонукають нас замислитися над своїм життям, щоб ми перейнялися духом християнської покори, щирості молитви та милосердя до ближніх. Живімо побожно, пам’ятаймо про смерть і та пам’ять, за словами Божого мудреця, оберігатиме нас від гріхів і приготує щасливу небесну вічність. Амінь.