Якщо дерево від плоду свого пізнається, і дерево добра подає добрі плоди (Мф. 7, 17; Лк. 6, 44), то як же Матері Самої Благості і Родительниці Вічної Краси не бути незрівнянно величнішою, ніж всяке благо, що знаходиться в світі природньому і надприродньому? Бо Вічний і Незмінний Образ благості Всевишнього Отця, Предвічне, Пресуще і Преблаге Слово, по невимовному чоловіколюбству, забажало прийняти на Себе образ наш, щоб вивести нашу природу з пекла, щоб відновити цю нашу упалу і грішну  природу, та підняти її на висоту піднебесну, – для всього цього знаходить найдобрішу Служительницю, Приснодіву, Яку ми прославляємо, та чудесне Введення Якої в храм у Святеє святих нині світло святкуємо.Ще раніше віків, Бог призначив Її для спасіння і навернення роду нашого: Вона вибирається з числа вибраних і славних від віку людей, як по своєму благочестю і розсудливості, так і по Богоугодним словам і справам.
Змій, який є винуватцем зла, колись звеличився над нами, і захопив нас в свою безодню. Багато причин спонукали повстати його проти нас і поневолити нашу природу, а саме: заздрість, суперництво, ненависть, несправедливість, підступність, хитрість і, на додаток до всього цього, і смертоносна сила в ньому, яку він сам породив для себе, як перший відступник від істинного життя. Винуватець зла позаздрив Адаму, побачивши що він прагне від землі до неба, звідки він сам був скинутий справедливо і, позаздривши, зі страшною ненавистю напав на Адама, бажаючи піддати його смерті. Адже заздрість – джерело не тільки ненависті, але і вбивства, яке зробив над нами цей, воістину, чоловіконенависник, лукаво приступивши до нас, бо по крайній мірі він несправедливо забажав бути володарем над людством, для погибелі творіння, створеного за образом і подобою Божою. І так як він не мав достатньої сміливості, щоб напасти самому особисто, то він вдався до хитрості і лукавства і, прийнявши вид плотського змія, повернувшись до земнородного, як друг і корисний порадник, будучи істинно страшним ворогом і зловмисником, непомітно починає діяти, та завдяки своїй богопротивній пораді, вливає в людину свою власну смертоносну силу, неначе отруту.
Якщо б Адам спромігся міцно триматися Божественної заповіді, то він виявився б переможцем свого ворога і став би вище смертоносного осквернення, але оскільки, з однією сторони, добровільно піддавшись гріху, він зазнав поразки і зробився грішником, а з іншої сторони, будучи коренем нашого роду, народжував нас вже смертоносними нащадками, то, для того щоб нам знищити в собі смертоносний яд, а саме душевний і тілесний, і щоб знову досягнути життя вічного, для нас необхідно було мати абсолютно новий корінь. Нам необхідно було мати нового Адама, який не тільки був би безгрішний і залишався б абсолютно непереможеним, але міг би прощати гріхи і визволяти від покарання підвладного йому, – і не тільки володів би життям, але і здатністю оживотворяти, щоб зробити нас учасниками життя тих, які належать до Нього і до Його роду, і не тільки представників наступного за Ним покоління, але і тих, які вже померли до Нього. Тому святий ап. Павло,  говорить: “перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам є дух животворчий” (1 Кор. 15, 45).
Але, крім Бога, ніхто не безгрішний, не животворить і не може відпускати гріхи. Тому новому Адаму належало бути не тільки Людиною, але і Богом, щоб Він Сам по Собі був і життям, і премудрістю, і правдою, і любов’ю, і милосердям, і взагалі всяким благом, саме для того, щоб старого Адама оновити і оживотворити милістю, премудрістю, та правдою.
Таким чином, подібно до того, як цей споконвічний чоловіковбивця звеличився над нами заздрістю і ненавистю, так само і Начальник життя нашого, був піднесений заради нас безмертним Своїм чоловіколюбством і Своєю благістю. Воістину, Він сильно забажав спасіння для творіння Свого, яке полягало в тому, щоб знову підкорити його Собі подібно тому, як і винуватець зла забажав погибелі творіння Божого, тобто поставити людину під свою владу, а самому владарювати над ним. І як той досягнув собі перемогу, а людині подав падіння через несправедливість, підступність, обман, та хитрість свою, так і Спаситель обновив Своє творіння правдою, премудрістю, та істиною.
Справою досконалої справедливості було те, щоб єство наше, яке добровільно було поневолене і уражене, знову саме вступило в боротьбу за перемогу і повалило з себе добровільне рабство. Через те, Богові угодно було прийняти на Себе від нас нашу природу, чудесним чином з’єднавшись з нею Іпостасно. Але з’єднання Божественної природи, чистота якої незбагненна для нашого розуму, з гріховною природою, було неможливим до того, поки вона не очистить себе. Тому, для зачаття і народження Подателя чистоти, необхідна була Діва абсолютно Непорочна і Пречиста.
Нині ми святкуємо пам’ять того, що колись сприяло цьому втіленню. Бо Сущий від Бога, Бог Слова і Син Співбезпочатковий і Співвічний Всевишньому Отцю, став Сином Людським, сином Приснодіви. “Ісус Христос вчора й сьогодні і навіки Той же” (Євр. 13, 8), незмінний по Божеству і непорочний по людству, Він один тільки, як про Нього передрік пророка Ісая, “не вчинив гріха, і не було неправди у вустах Його” (Іс. 53, 9), – Він один зачався не в беззаконнях, і народження Його було не в гріхах, на противагу тому, як про себе і про всяку іншу людину свідчить пророк Давид (Пс. 50, 7). Він один був абсолютно чистий і не мав навіть потреби в очищенні для Себе: заради нас Він прийняв на Себе страждання, смерть і воскресіння.
Бог народжується від Непорочної і Святої Діви або, краще сказати, від Всепречистої і Всесвятої. Ця Діва не тільки вища всякого плотського осквернення, але навіть і вища всяких нечистих помислів, і зачаття Її обумовлювалося не за бажанням плоті, а за осяянням Пресвятого Духа. Коли Діва жила абсолютно далеко від людей, і перебувала в молитовному настрою та духовній радості, то Вона прорекла Ангелу благовіснику: “Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм” (Лк. 1, 38) і, зачавши, народила. Отже, для того, щоб стати Дівою, достойною для цієї вищої мети, Бог, раніше всіх віків призначає з числа вибраних від початку віку Цю, нині прославлену нами, Приснодіву. Звернемо увагу на те, звідки почалося це обрання. З синів Адамових був вибраний Богом – Сиф, який по благості, по висоті чеснот явив себе одушевленим небом, тому і удостоївся обрання, з роду якого пізніше Діва, – Чудесна колісниця Пренебесного Бога і мала народитися, та привести людство до небесного усиновлення. Внаслідок цього і весь рід Сифа іменували “синами Божими”, бо з того покоління мав народитися Син Божий. Ім’я Сифа означає “востання”, або “воскресіння” (з мертвих), яким, власне кажучи, і є Господь, Який обіцяє і дарує життя безсмертне тим хто вірить в ім’я Його. І яка строга точність цього прообразу! Сиф народжений був Євою, як вона сама говорила, замість Авеля, якого по заздрості вбив Каїн (Бут. 4, 25), а Син Діви, Христос, народився для нас замість Адама, якого через заздрість вбив винуватець і покровитель зла. Але Сиф не воскресив Авеля, бо він служив лише прообразом воскресіння, а Господь наш Ісус Христос воскресив Адама, оскільки Він є для нас Життя і Воскресіння, якого і нащадки Сифа удостоїлись, по милості Божій, тобто  Божественного усиновлення, та бути названими синами Божими. Те, що внаслідок цього вони були названі “синами Божими”, це показує перший, отриманий по преємству факт обрання сина Сифа – Єноса, згідно свідчення Мойсея, тоді почали призивати ім’я Господа (Бут. 4, 26).
Таким чином, обрання майбутньої Матері Божої, починаючи від самих синів Адамових і проходячи через все покоління часів, по напередвизначенню Божому, доходить до царя і пророка Давида і преємників його царства і роду. Коли ж наступив час обрання, то з дому Давидового, Богом була вибрана Йоаким та Анна, які, хоча були бездітними, але своїм добродійним і високодуховним рівнем життя, були кращими за всіх, хто походив з коліна Давидового. І коли вони в молитві просили у Бога позбавити їх бездітства, обіцяючи Народжене, з самого Його дитинства, посвятити Богові, їм дарується від Бога дитина, щоб саме від таких добродійних була зачата Предобродійна і Пречиста Діва, щоб, таким чином, і цнотливість в поєднанні з молитвою оплодотворилася, і Пречиста стала Родительницею дівства, по плоті народивши нетлінно Того, Хто по Божеству народжений перше всіх віків від Бога Отця. І ось, коли праведні Іоаким та Анна побачили, що вони були удостоєні свого бажання і Божа обітниця їхня звершилася, тоді вони, як істинні Боголюбивці, зі своєю сторони, поспішили виконати свою обітницю, дану Богові: привели нині в храм Божий Це, воістину, Святе і Божественне Дитя – Богоматір Діву, одразу по тому, як тільки Вона перестала годуватися молоком. А Вона, не дивлячись на малий вік, була повна Божественних дарувань і більше других розуміла, що звершується над Нею, і всіма Своїми якостями виявляла, що не вводять Її в храм, але що Вона Сама по власному бажанню приходить на служіння Богові, немов на крилах, прагнучи до священної і Божественної любові, будучи переконаною, що введення Її в храм – в Святеє святих і перебування в ньому, є бажаною для Неї справою. Тому і первосвященик, побачивши, що на Отроковиці більше за всіх перебуває Божественна благодать, забажав ввести Її в Святеє святих, і переконав всіх охоче погодитися з цим. Бог сприяв Діві і посилав Їй через Свого Ангела таїнственну їжу, завдяки якій Вона зміцнювалася за природою і ставала чеснішою за ангелів. Вона не тільки  була введена у Святеє святих, але була прийнята Богом для перебування з Ним протягом немалої кількості років: бо через Неї в свій час мали відкритися Небесні Оселі і дарування вічного життя всім віруючим в чудесне Її Народження. Ось, саме чому Вибрана з самого початку серед вибраних, стала Святою із святих. Тримала своє тіло чистішим за чистоту самих очищених чеснотами духів, так що воно могло прийняти Саме Іпостасне Слово Пребезначального Отця. Приснодіва Марія, як Скарб Божий, по достоїнству Своєму, нині була поміщена в Святеє святих. Тому Христос Бог прославляє Свою Матір, як до народження, так і після нього.
Ми ж, роздумуючи про спасіння, яке сталося заради нас через Пресвяту Діву, віддаймо Їй всіма своїми силами подяку і похвалу. І воістину, якщо благодатна жінка (про яку оповідає нам Євангеліє), почувши декілька спасительннх слів Господа, віддала Його Матері подяку, піднісши голос з натовпу і сказавши Христу: “блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!” (Лк. 11, 27), то тим більше ми, християни, які маємо записані в серцях своїх слова вічного життя, і не тільки слова, але і чудеса і страждання, і через них відновлення з мертвих нашої природи, і вознесіння від землі на небо, і обітницю безсмертного життя, та спасіння, то тим більше після цього ми не можемо не прославляти Матір Начальника спасіння і Життєдавця, святкуючи зачаття і народження Її, і нині Введення Її в храм в Святеє святих. Переселимо себе, браття, від землі до неба, перенесемося від плоті до духу, віддаймо перевагу постійному бажанню, а не тимчасовому. Віддаймо презирству плотські насолоди, які служать приманою проти душі і скоро проходять. Досягаймо дарувань духовних, які є нетлінними. Відлучимо свій розум і свою увагу від життєвих піклувань і піднесімо його в Небесні глибини – в те Святеє святих, де перебуває сьогодні Богородиця. Бо таким чином наші піснеспіви і молитви з Богоугодним дерзновенням і користю доходитимуть до Неї, і ми завдяки Її заступництву, разом зі справжніми благами зробимося спадкоємцями майбутніх, безкінечних благ, благодаттю і чоловіколюбством народженого заради нас від Неї Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж належить слава, держава, честь і поклоніння з Безпочатковим Його Отцем і з Вічним і Животворчим Його Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

                                                                переклад аспіранта 1-го року навчання КПБА Юрія Мигаля

Джерело: Київська Православна Богословська Академія.