На восьмий день після Свого Різдва Господь наш Ісус Христос, за старозавітнім законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх немовлят чоловічої статі в знамення Завіту Бога з праотцем Авраамом і його нащадками (Бит.17,10-14; Лев.12,3). При здійсненні цього Божественного обряду Немовляті було дано Ім’я Ісус, сповіщене Архангелом Гаврилом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії (Лк.1,31-33; Лк.2,21). За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям слід неухильно виконувати Божественні встановлення. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був справжньою Людиною, а не носієм примарної плоті, як учили деякі єретики (докетів). У Новому Завіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення, прообразом якого воно було (Кол.2,11-12). Свідоцтва про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві сходять до IV століття. Канон свята написаний преподобним Стефаном Савваітом. Разом з обрізанням, яке прийняв Господь як знамення Завіту Бога з людьми, Він отримав і Ім’я Ісус (Спаситель) як печать Свого служіння справі спасіння світу (Мф. 1, 21; Мк. 16, 17; Мк. 9, 38-39; Лк . 10, 17; Діян. 3, 6 Діян. 3, 16; Філ. 2, 9-10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили в Новий Завіт з Богом і “обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні” (Кол. 2, 11). Саме ім’я християнина свідчить про вступ людини в Новий Завіт з Богом.
Тропар Обрізання, гл. 1: На престолі огневидному на небі з Отцем Безпочатковим і Божественним Твоїм Духом пробуваючи, благозволив Ти родитися на землі від Діви, безмужньої Твоєї Матері, Ісусе, тому ж і обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всеблагому Твоєму зволенню, слава піклуванню Твоєму, слава завітанню Твоєму, Єдиний Чоловіколюбче.
Тлумачення парамії на Обрізання Господнє.
Книга Буття
(XVII, 1-2, 4-8, 3, 9-12, 14)
Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Аврамові і сказав йому: Я Бог всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочним; і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе. Я – ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів, і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам, тому що я зроблю тебе отцем безлічі народів; і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе; і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе; і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом. І упав Аврам на лице своє. Бог продовжував говорити з ним і сказав: І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх. Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать; обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами. Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі. Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
Ця паремія нагадує про те, що з’явився Господь Аврааму на сотому році життя і сказав: «Я твій Бог, ходи переді Мною і будь непорочний». Ходити перед Богом – це жити постійно з думкою про те, що Бог бачить тебе наскрізь, знає і справи, і думки, і всі серцеві руху. Бути непорочним – значить вести себе так, щоб нічим не образити Бога, не дозволяти собі забути про ту честь, яка дарує людині близькість Творця. З цього звернення Господа починається заповіт Бога з людиною. Бог обіцяє Авраму численне потомство, матір’ю якого буде Сара. Тут же в імена цієї подружньої пари подвоюються за буквою Авраам і Сарра. Веління називатися так ще більше підкреслює благословення Боже, яке успадковують лише нащадки Авраама і Сари (у Авраама були діти Агарі, Кетури, але не їм належало успадкувати благословення). Від Авраама вимагається вірність Богові, і не тільки особисто його, а й усього численного потомства. Для збереження в роди родів заповіту з Богом і як обіцянку виконати наказане обирається зовнішня дія – обрізання. Воно покликане виховати в поколіннях прагнення триматися єдиним народом, щоб кланятися лише Богу Авраама. Як знак заповіту воно включає і внутрішнє освячення, без якого одне множення чисельності обраного народу ще не означає сердечній відданості Бога та віри праотця Авраама. Тому й виявлялись «необрізані серця і вуха» в книзі Левіт (Лев. XXVI, 41) і в Діяннях (Діян. VII, 51). Правила наказували робити обрізання на восьмий день, коли новонароджений зміцніє. До того ж число 8 виражало повноту і досконалість. Відкладати на більш пізній час здійснення повеління вважалося виразом зневаги і недбалості, неприпустимою там, де мова про повеління Боже. Стосувалося це хлопчиків, так як для продовження роду досить освячення глави сім’ї, дружина ж з чоловіком становила єдине ціле. Спочатку головна увага була спрямована на розмноження чисельності народу, і тому в Старому Завіті строго узаконено насамперед єдність крові і віри. Надалі, вже в Новому Завіті, обрізання замінене хрещенням, чинним більш глибоко і всебічно. У Старому Завіті ще нерозвинена свідомість цінності даного Богом підтримувалася страхом покарання (аж до раптової смерті). Новий заповіт включає всіх бажаючих шанувати Бога, і тому хрещення не обмежується нічим зовнішнім – тільки б засвоїти віру і вчитися всім життям «ходити перед Богом».
У свято Обрізання Господнього читається ця паремія для того, щоб явно було для всіх, що Господь у всьому підкорявся закону. Він нічим не хотів підкреслювати Свою свободу від усіх постанов, але цілком справедливо пізніше вказував, що прийшов не порушити закон, але виконати.
Джерело: «Тлумачення на парамії» єпископ Віссаріон (Нечаєв), переклав ієрей Ігор Волянюк.