Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, “належить не одній Кесарійській Церкві, і не у свій тільки час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але по всіх країнах і градах всесвіту, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем рятівним”, – так говорив сучасник святителя Василя, святий Амфілохій, єпископ Іконійський (+ 344; пам’ять 23 листопада). Народився Василій близько 330 року в Кесарії, адміністративному центрі Каппадокії, і походив з відомого роду, що славився як знатністю і багатством, так і даруваннями і ревнощами християнської віри. Дід і баба святителя з боку батька під час гоніння Діоклетіана повинні були переховуватись в лісах Понта протягом семи років. Мати святого Василія, Емілія, була донькою мученика. Батько святителя, також на ім’я Василь, адвокат і відомий викладач риторики, постійно жив у Кесарії.
У сім’ї було десять чоловік дітей, п’ять синів і п’ять дочок, з них п’ятеро були потім зараховані до лику святих: Василій, Макріна (пам’ять 19 липня) – зразок аскетичного життя, що зробила сильний вплив на життя і характер святого Василія Великого, Григорій, згодом єпископ Ніський (пам’ять 10 січня), Петро, єпископ Севастійский (пам’ять 9 січня), і праведна Феозва – диякониса (пам’ять 10 січня). Перші роки життя святий Василь провів у маєтку що належав його батькам на річці Ірис, де виховувався під керівництвом матері і бабці Макріна, високоосвіченої жінки, що зберегла в пам’яті переказ про знаменитого святителя Каппадокії – Григорія Чудотворця (пам’ять 17 листопада). Початкову освіту Василь отримав під керівництвом батька, потім він навчався у кращих вчителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом, а пізніше перейшов до школи Константинополя, де слухав видатних ораторів і філософів. Для завершення освіти святий Василій відправився до Афін – центру класичного освіти.
Після чотирьох або п’яти років перебування в Афінах Василь Великий володів всіма доступними знаннями: “Він так вивчив все, як інший не вивчає одного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, як ніби не вчився нічому іншому”. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в астрономії, математиці та медицині, – “це був корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо вмістити людській природі”. У Афінах між Василем Великим і Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, яка тривала все життя. Пізніше, в похвальному слові Василю Великому, святитель Григорій Богослов захоплено говорив про цей час: “Нами керували рівні надії і в справі – у навчанні … Нам відомі були дві дороги: одна – до наших священних храмів та до тамтешних вчителів; інша – до наставників наук зовнішніх”.
Близько 357 року святий Василій повернувся в Кесарію, де якийсь час викладав риторику. Але незабаром, відмовившись від пропозиції кесарійців, бажаючих доручити йому навчання юнацтва, святий Василій вступив на шлях аскетичного життя
Після смерті чоловіка мати Василія зі старшою дочкою Мокриною і від’їхали до фамільного маєтку на річці Ірис і вели подвижницьке життя. Василій же, прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читцем. Як тлумач Священних Книг, він спочатку читав їх народу. Потім святитель здійснив подорож до Єгипту, Сирії та Палестини, до великих християнських подвижників. Повернувшись в Каппадокію, він вирішив наслідувати їх. Роздавши своє майно бідним, святий Василій оселився недалеко від Емілії і Мокрини на іншому березі річки, зібравши навколо себе ченців у гуртожиток. Своїми листами Василій Великий залучив у пустелю свого друга Григорія Богослова. Святі Василій і Григорій подвизались в строгій стриманості: в їх оселі, без покрівлі, не було вогнища, їжа була мізерною. Вони самі обтісували камені, садили і поливали дерева, возили тягарі. Від важкої праці мозолі не сходили з їхніх рук. З одягу Василь Великий мав тільки сорочку і мантію; волосяницю носив тільки вночі, щоб її не було видно. У самоті святі Василій і Григорій посилено займалися вивченням Священного Писання по посібникам найдавніших тлумачів і, зокрема, Орігена, з творів якого вони склали збірку – Філокалія (Добротолюбіє). У той же час Василь Великий на прохання ченців написав збірку правил морального життя. Своїм прикладом і проповідями святитель Василій Великий сприяв духовному вдосконаленню християн Каппадокії та Понту; багато поринули до нього. Утворювалися чоловічі та жіночі монастирі.
Під час царювання Констанція (337 – 361) поширилося псевдовчення Арія, і Церква закликала до служіння обох святителів. Святий Василь повернувся до Кесарії. У 362 році він був висвячений Мелетієм, єпископом Антіохійським в диякона, а потім, єпископом Євсевієм Кесарійським, в 364 році, присвячений в сан пресвітера. ”Але, бачачи, – як оповідає Григорій Богослов, – що всі надзвичайно шанують і хвалять Василія за мудрість і святість, Євсевій, з людської немочі, захопився ревнощами до нього і почав виявляти неприхильність до нього”. Ченці встали на захист святого Василія. Щоб не викликати церковного розділення, він пішов у свою пустелю і зайнявся пристроєм монастирів. З приходом до влади імператора Валента (364 – 378), рішучого прихильника аріан, для Православ’я наступають важкі часи – “стояла велика боротьба”. Тоді святий Василій спішно повернувся до Кесарії за викликом єпископа Євсевія. За словами Григорія Богослова, для єпископа Євсевія він був “добрим радником, праведним, тлумачем Божого Слова, жезлом старості, опорою вірних у справах внутрішніх, самим діяльним у справах зовнішніх”. З того часу і церковне правління перейшло до Василія, хоча за ієрархією займав він друге місце. Проповіді говорив він щодня, і часто двічі – вранці і ввечері. У цей час святий Василій склав чин Літургії; ним написані також Бесіди на Шестиднів, на 16 глав пророка Ісаї, на псалми, друге зібрання чернечих правил. Проти вчителя аріан Евномія, який за допомогою аристотелевих міркувань надав аріанській догматиці науково-філософську форму, перетворюючи християнське вчення в логічну схему абстрактних понять, Василій написав три книги.
Святитель Григорій Богослов, говорячи про діяльність Василія Великого в той період, вказує на “годування жебраків, чужинців, піклування про дів, писані й неписані статути для ченців, чиноположення молитов (Літургія), благоукрашення вівтарів та інше”. Після смерті єпископа Кесарійського Євсевія, в 370 році, на його кафедру був зведений святий Василій. Як єпископу Кесарійському, святому Василію Великому були підпорядковані 50 єпископів одинадцяти провінцій. Святитель Афанасій Великий, архієпископ Олександрійський (пам’ять 2 травня), з радістю і вдячністю до Бога привітав дарування Каппадокії такого єпископа, як Василій, який прославився святістю, глибоким знанням Священного Писання, великою вченістю, працями на благо церковного миру та єдності. В імперії Валента зовнішнє панування належало аріанам, які, по-різному вирішуючи питання про Божество Сина Божого, були розбиті на декілька партій. До колишніх догматичних спорів було приєднане питання про Святого Духа. У книгах проти Евномія Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином. Нині ж для повного з’ясування православного вчення з цього питання, на прохання святого Амфілохія, єпископа Іконійського, святитель написав книгу про Святого Духа.
Загальне сумне становище посилювалося для єпископа Кесарійського ще й такими обставинами, як поділ Каппадокії на дві частини при розподілі урядом провінційних округів; антіохійський розкол, викликаний поспішним поставленням другого єпископа, а від’ємне і зверхнє ставлення західних єпископів до спроб залучити їх до боротьби з аріанством і перехід на сторону аріан Євстафія Севастійського, з яким Василя пов’язувала тісна дружба. Серед постійних небезпек святий Василій підтримував православних, стверджував їх віру, закликаючи до мужності і терпіння. Святим єпископом написані численні листи до Церков, єпископам, кліру, приватним особам. Викриваючи єретиків “зброєю вуст і стрілами письмен”, святий Василій, як невтомний захисник Православ’я, все своє життя викликав неприязнь і всілякі підступи аріан.
Імператор Валент, нещадно відправляючий у вигнання неугодних йому єпископів, насадивши аріанство в інших малоазійських провінціях, прибув в Каппадокію з тією ж метою. Він послав до святого Василія префекта Модеста, який став погрожувати йому розоренням, вигнанням, тортурами і навіть смертю. ”Все це, – відповів Василій, – для мене нічого не значить, той не втрачає маєтки, хто нічого не має, крім старого і зношеного одягу і небагатьох книг, в яких полягає все моє багатство. Вигнання немає для мене, тому що я не пов’язаний місцем, і те місце, на якому живу тепер, не моє, і скрізь, куди мене б не кинули, буде моє. Краще сказати: скрізь Боже місце, де не буду мандрівником і прибульцем (Пс. 38, 13). А муки що можуть зробити мені? – Я такий слабкий, що тільки перший удар буде чутливий. Смерть же для мене благодіяння: вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, до Якого давно я прагну”. Правитель був здивований такою відповіддю. ”Може бути, – продовжував святитель, – ти не зустрічався з єпископом; інакше, без сумніву, почув би такі ж слова. У всьому іншому ми лагідні, покірливі всякого, і не тільки перед такою могутністю, але й перед кожним, тому що так наказано нам законом. Але коли справа йде про Бога і проти Нього відважуються повставати, тоді ми, все інше вважаючи за ніщо, дивимося тільки на Нього Єдиного, тоді вогонь, меч, звірі й залізо, своє тіло, швидше буде для нас задоволенням, ніж налякає”.
Доповівши Валенту про непохитність святого Василія, Модест сказав: “Переможені ми, цар, настоятелем Церкви”. Ту ж твердість Василій Великий виявив і перед обличчям самого імператора і своєю поведінкою справив на Валента таке враження, що він не підтримав аріан, що вимагають вигнання Василія. ”У день Богоявлення, при великій кількості народу, Валент увійшов у храм і змішався з натовпом, щоб показати видимість єднання з Церквою. Коли ж у храмі розпочався псалмоспів, слух його вражений був як громом. Цар побачив безліч народу, і у вівтарі і поблизу нього благоліпність; попереду ж всіх Василія, наче в храмі не відбулося нічого нового, але зверненого тільки до Бога і до престолу, а клір його в страху і благоговінні”.
Святий Василій майже щодня здійснював Богослужіння. Він особливо піклувався про строге виконання канонів Церкви, уважно стежачи, щоб у клір вступали лише гідні. Невтомно обходив він свої церкви, спостерігаючи, щоб ніде не була порушена церковна дисципліна, усуваючи всяку гординю. У Кесарії святий Василій влаштував два монастирі, чоловічий і жіночий з храмом на честь 40 мучеників, де зберігалися їхні святі мощі. За прикладом ченців, клірики митрополії святителя, навіть диякони і пресвітери, жили в надзвичайній бідності, трудилися і вели життя чисте і добродійне. Для кліру святий Василій домагався звільнення від податків. Всі свої особисті кошти і доходи своєї церкви він використовував на користь бідних; в кожному окрузі своєї митрополії святитель створив богадільні; в Кесарії – готель і будинок для прийому.
Хвороби від юності, праці вчення, подвиги стриманості, турботи і скорботи пастирського служіння рано виснажили сили святителя. Помер святитель Василій 1 січня 379 року у віці 49 років. Незадовго перед смертю святитель благословив святого Григорія Богослова на прийняття Константинопольської кафедри.
Після представлення святого Василя Церква негайно стала вшановувати його пам’ять. Святий Амфілохій, єпископ Іконійський (+ 394), у своєму слові на день кончини святителя Василія Великого говорив: “Не без причини і не випадково божественний Василій розв’язалався від тіла і преставився від землі до Бога в день Обрізання Ісуса, що святкується між днем Різдва і Хрещення Христового. Тому цей блаженнійший, проповідуючи та вихваляючи Різдво і Хрещення Христове, звеличував обрізання духовне, і сам, скинувши тіло, удостоївся піднестися до Христа саме в святі дні спогаду Обрізання Христового. Тому-то і встановлено в даний день щорічно вшановувати пам’ять Великого святкуванням і торжеством”.
За матеріалами: cerkva-nv.com