хто в Мене вірує, не залишався у темряві
Ін. 12:46
Перед приходом на землю Сина Божого люди перебували в темряві, люди не знали мети свого життя, не знали правдивого Бога. Поганські народи поклонялися бездушним ідолам, різним Божкам з каміння, або з дерева. Деякі погани приносили у жертву невинних дітей, і за таке жорстоке вбивство сподівалися благословення і спасіння від ідола.
Люди очікували правдивого порятунку із неба. У творі Платона записані слова Сократа: «Ми мусимо чекати так довго, доки Найвище Єство пошле нам з неба учителя, який навчить нас, як ми повинні почитати Бога. Світ був безробітний. Коли ж Ісус Христос, світло правдиве, почав проповідувати небесну науку, тоді сповнилися пророцтва Ісаї: «Народ що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє» (Іс. 9:2).
Бог, Який входить у людську історію насамперед через Зачаття у лоні Діви Марії у Назареті, народження у Вифлиємі, принесення в храм в Єрусалимі, вибирає собі інше місце для проповіді, про яку каже пророк Ісая в «Галилею язичницьку» (Іс. 9:1).
Два покоління ізраїльські, коли йшли з єгипетської неволі в Обіцяну Землю, зупинилися і не хотіли іти дальше через Йордан. І вирішили перейти Йордан та ввійшли в Обіцяну Землю.
Галилея є завдовжки з 80 км. , а ширина її 40 км. На території Галилеї було близько 204 міст, кожне з яких мало не менше як 15 тисяч населення. І на такому клаптику землі ще перетином морського і сухопутного торговельного шляху. Туди сходилися купці з різних країн. Асирійський цар Сеннахериб заселив туди багато поган. Люди, які там проживали одружувалися з людьми різних націй і вірувань. Внаслідок цього релігія у галилеян не була такою чистою як, в Єрусалимі. Там не було вчителів в законі, тому ці люди були менше освідченні, хоча були більш простіші і добріші.
Це і було причиною того, що саме після хрещення йде проповідувати у Капернаум. «І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових (Мф. 4:13). Початком проповіді у цьому місті нашим Спасителем було: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17). Про спосіб каяття у Святому Письмі ми зустрічаємо багато прикладів. У кожному випадку покаяння є приклад душевної зміни і відречення від гріха. Отже, людина має виявити свою волю, тверде рішення змінити своє життя.
У Капернаумі Ісус оздоровив тещу апостола Петра, оздоровляв сліпців, прокажених, виліковував всяку хворобу, неміч, виганяв злих духів. А що ж Христос пізніше скаже про це місто? «І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішого дня. Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний ніж тобі» (Мф. 11:23-24).
Вони не покаялися. Чому люди не прийняли Світло, чому не захотіли бути з Богом. Це перегукується з нашим життям. Коли приходимо до храму, то намагаємось молитися, думками злітаючи до Бога. Проте вийшовши поза храм, ми знову ведемо поганське життя. Подібно чинили і люди в поганській Галилеї.
Прихід Христа на землю це і є появлення Світла великого людям, що сподіваються спасіння. Кожного хто приймає Христа, як Сина Божого, Бог просвічує премудрістю та нагороджує благодаттю Своєю. «Тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа» (2 Кор. 4:6).
Упала людина в глибоке провалля. Лежить поранена гине… Прибули друзі спробували, тримаючись один за одного, опуститися до неї на допомогу, і ледь самі не звалилися. Прийшло милосердя опустило в провалля драбину, але не дістає вона до дна. Прийшли добрі справи, зроблені колись людиною, кинули вниз мотузку. Але все даремно вона коротка. Нарешті підійшло покаяння й протягнуло їй руку. Ухопилася за неї людина і вилізла з провалля. Як тобі це вдалося – здивувалися всі. Проте покаянню ніколи було відповідати. Воно поспішило до тих, кого ще можна було спасти.
Під час Божественної Літургії після Святого Причастя, ми проказуємо радісні слова: «Ми бачили світло істинне, ми прийняли Духа Небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося, вона бо спасла нас».
На кожній Святій Літургії ми промовляємо: «Вірую в Єдиного Бога». Проказуючи молитву ми християни, прилюдно визнаємо свою віру в усе те, що Господь об’явив. Віра є душею християнського життя. Хто має віру в Бога, у того є безцінний скарб. Люди дуже часто продають неоцінений скарб віри за дрібниці. Скільки християн покинуло віру через наївні непорозуміння. Скільки християн покидає Христову Церкву задля власної користі. Ісус сказав дуже слушні слова, записані євангелістом Лукою: «Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?» (Лк. 18:8).
Подбаймо щоби історія жінки-хананяки, яка прийшла до Христа в околицях Тиру і Сидону, принесла користь і нам, щоб і ми змогли пізнати таємницю Божої любові і сформувати в собі віру. Ця віра повинна бути такою, що відкриває нам доступ до Бога. Божественний Спаситель промовляє до всіх нас: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16).
Наші сусіди, приятелі, вороги повинні бачити, що ми – віруючі християни. Ми покликані світити в темряві невірства довкола себе, і своїх ближніх. Амінь.
Джерело: kolomija.com
Протоієрей Олександр Стахурський