сьогодні
22
листопада 2024
«Прощайте і вам проститься»
12 березня 2016
Dubnosobor

«І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші» (Мар.11: 25).
Цей заклик який міститься у Священному Писанні звучить до нас немов милозвучний дзвіночок. Адже серед тої жорстокості, яка твориться в нашому світі потрібно старатися прощати всім нашим ближнім, та жити у мирі, щоб Христос по нашій милості, і нам подав прощення гріхів наших. І саме в останню неділю перед Великим постом, яка названа Прощена неділя, свята православна церква підготовляє наші душі до цих святих днів посту, і старається примирити всіх ворогуючих, щоб з чистим серцем та душею вступити і гідно звершити подвиг посту. Прощати своїм ближнім потрібно завжди, бо так вчить нас сам Христос, молячись за тих хто катував Його. Також під час однієї бесіди Ісуса Христа апостол Петро підійшов до Нього і запитав: «Господи, скільки разів прощати брату моєму (тобто ближньому), який згрішить проти мене (тобто якщо він чимось скривдить мене)? Чи до семи разів?» Ісус Христос сказав йому: «Не кажу тобі до семи, але до сімдесяти разів по сім» (тобто слід прощати безліч разів, завжди).
Щоб краще це пояснити, Ісус Христос розповів притчу про чоловіка, який заборгував царю десять тисяч талантів. Та він не мав чим сплатити борг. Коли його привели до царя, то цар наказав продати його, і дружину його, і дітей, і все майно яке він мав, і віддати борг. Тоді боржник упав на коліна перед царем і став благати його: «Господарю, потерпи мені (ще трохи), і все тобі віддам». Милостивий цар зглянувся над ним, простив йому увесь борг і відпустив його. Той самий чоловік, вийшовши від царя, побачив одного із своїх товаришів, який позичив у нього сто динаріїв (тобто суму, в мільйон разів меншу, ніж був борг цареві самого цього позикодавця). Він схопив його і почав душити, кажучи: «Віддай мені, що винен». Товариш його упав на коліна перед цією людиною, благав її і казав: «Потерпи мені (ще трохи), і все віддам тобі». Але чоловік цей не захотів чекати, а пішов і посадив його у в’язницю, аж поки не поверне боргу. Коли цар довідався від товаришів потерпілого про жорстокість цього чоловіка, то покликав його до себе і сказав: «Рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?» І розгнівавшись, цар віддав його мучителям (людям, які карали злочинців), доки не поверне свій несплачений борг.
Закінчивши притчу, Ісус Христос сказав: «Так і Отець мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його». (Мф. 18: 21-35; Лк. 17: 3-4).
У цій притчі під царем слід розуміти Бога. Під людиною, яка так багато заборгувала цареві, слід розуміти нас, людей. Під боргом – гріхи наші. Під товаришем боржника слід розуміти тих людей, які в чомусь винні перед нами (наших боржників). З цієї притчі видно, що кожен, хто буває злим до ближніх своїх за якісь їхні провини і не бажає прощати їм, той не заслуговує (негідний) помилування від Бога.
Спасатись згідно з цією притчею дуже легко: прости, і тобі буде прощено. Але часто нам не вистачає духовної сили, не вистачає волі простити винного. Господь прощає нам багато, а ми не можемо простити мало, і в той же час бажаємо, щоб Господь завжди прощав нас.
Апостол Павло вчить: «Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!» (Кол.3: 13). А апостол і євангелист Лука говорить: «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам» (Лк.6: 37). З цього ми бачимо, що у будь-якому випадку, за будь-які образи потрібно прощати, та просити прощення для себе, щоб успадкувати Царство Небесне.
Часто ми засуджуємо своїх близьких людей, чи то в сім’ї, чи то по роботі, чи то у суспільному житті. І ніхто при цьому не звертає уваги на те, що іноді людина хоче робити добро, бути чесною, хорошим сім’янином, але тиск застарілих звичок (п’янство, грубість, хтивість, заздрість), життя у бездуховному оточенні, а також душевна неміч, все це, перемагає добрі наміри людини і вона продовжує робити погане. Треба дивитися на цю людину із співчуттям до її тяжкого душевного болю. Іноді треба побачити в ній образ Божий, ікону Божу, яку осквернив ворог роду людського диявол, і пожаліти людину, що гине. Голос Спасителя: «Чи не належало і тобі помилувати приятеля свого, як і Я помилував тебе?» (Мф. 18: 33) повинен стояти у наших вухах, коли перед нами постає питання: простити чи не простити. Зверніть увагу на одну деталь притчі: приятель царського боржника благав свого кредитора (того, хто позичив йому гроші). Мова в притчі йде не про всіх боржників, а про тих, які заборгували і усвідомлюють свою провину і благають допомоги. Але є й такі боржники Божі, такі грішники, які не лише не просять помилування, а й не визнають себе винним перед людьми і боржниками Божими. Вони підлягають Суду Божому. Ось, брати й сестри умова, та міра одержання нами від Бога прощення гріхів наших, яка заповідана нашим Спасителем: «… якою мірою міряєте, такою і вам буде мірятись» (Мф. 7: 2).
Християни повинні припиняти ворожнечу і прощати образи один одному. А для цього нам потрібно зі смиренням каятись, щиро молитися і просити Господа простити нам гріхи наші. Молитва не буде почутою Богом, якщо в душі палає ненависть і злоба. Тому Христос Спаситель попереджує таких богомольців. Він говорить: «Коли ти принесеш дар свій до (жертовника) і тут згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш дар свій перед жертовником і піди спочатку примирись із братом своїм, і тоді повернешся і принесеш дар свій» (Мф. 5: 23-24). Як бачите, без взаємного примирення Господь не благоволить до наших молитов. Зверніть увагу, Він говорить: «Піди спочатку примирись»… Для нашої гордості тяжко буває змирити себе. Але це необхідно зробити. Багато хто з нас не звертає на це увагу. Маючи злобу проти своїх ближніх, віруючі люди моляться Богу, ходять до церкви, приймають Святі Тайни, роздають милостиню, роблять інші добрі справи і думають, що так воно і повинно бути: злоба злобою, а добро добром; одне одному не заважає. Такі віруючі глибоко помиляються. У тих, хто тримає у своєму серці ненависть і злобу, Господь не приймає молитву, відкидає милостиню, а їх самих не прощає до того часу, доки вони не викинуть зі своєї душі зло і не заспокоять її.
Ось що зазначив з цього приводу преподобний Анастасій Синайський ігумен: «Велике є зло від того, якщо хтось піде до церкви, маючи злобу на ближнього, і стане лицемірно промовляти слова Господньої молитви: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». О чоловіче, що маєш отруту неприязні в серці! Навіщо ти говориш ці слова і даремно молишся, і навіщо лицемірно звертаєшся до Бога: прости мені, як і я простив? Ти прийшов молитися чи говорити неправду; отримати благодать чи задовольнити свій гнів; знайти спасіння чи страждання? Невже ти не чуєш під час Божественної служби: «Полюбімо один одного?» Тобто відкинемо усяку неправду і злобу. Подумай, як ти можеш стояти зі злобою у серці, коли ангели служать, херувими на святій трапезі, покриваючи Тіло Христове, і шестикрилі серафими співають трисвяту пісню, і всі зі страхом стоять, і священик молиться за всіх людей, і Дух Святий сходить, і ангели пишуть імена тих, хто входить у церкву. Як же ти не жахаєшся і як просиш прощення, а сам не прощаєш? Не забуваймо: якщо не простиш тих, що згрішили проти тебе, то і сам не отримаєш прощення; і простить тебе Бог тільки тоді, коли сам простиш; і помилує тебе Бог, коли сам помилуєш. Скажеш, що багато прощав братові, але він знову досаждав і багато зробив зла, і тому не можу простити. Не говори так, а старайся вподібнитися Стефану першомученику і молись за тих, що чинять тобі зло, і своєму Господеві уподібнюйся, Який прийняв за нас смерть; стерпи докори від брата, і Господь простить тобі багато гріхів. Тікаймо, браття, від злопам’ятства, бо всякий гріх швидко минає, а злопам’ятство часто переходить у пристрасть, що з’їдає серце; оскільки злопам’ятний чи ходить, чи лежить, чи встає, а зміїну отруту постійно носить у собі. Той, хто має цю пристрасть, Царства Божого не наслідує і прощення не отримає. І ніяка доброчинність, ні піст, ні милостиня не підуть такій людині на користь, тому що злопам’ятство загубить усе». Так навчав братію Синайський ігумен, преподобний Анастасій.
Отож дорогі браття і сестри усе, що говорив преподобний своїй братії, повністю стосується кожного з нас. Нам треба викинути із серця злобу, ненависть і образи. Зробити це дуже нелегко, але треба, бо так ми досягнемо Царства Небесного.

свящ. Ігор Волянюк