Святитель Григорій Палама, Архієпископ Солунський народився в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нападу сім’я втекла до Константинополя, де знайшла прихисток при дворі імператора Андроника II Палеолога (1282-1328).Батько Григорія Палами став впливовим чиновником імперії та невдовзі помер, а малий Григорій залишився при імператорському дворі, оскільки був дуже талановитим.
Він вивчав різні світські дисципліни, богослів’я, а також філософію у знаменитої особистості свого часу – Феодора Мехіота, який був богословом, філософом, ректором університету, а згодом керував і справами Візантійської Імперії. Григорій Палама був одниим із найкращих його учнів.
Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державним справам та Григорій вирішує по іншому і в 20-річному віці йде на Афон, де cпочатку стає послушником у Ватопедському монастирі, а через певний час приймає чернечий постриг. Тут його наставниками стають Святий Никодим Ватопедський та Старець Никифор.
Після смерті своїх отців-наставників Григорій Палама переходить в Лавру Преподобного Афанасія, де виконує послух прислужника при трапезі та церковного співака.

В 1321 році, бажаючи досягнути більшої духовної досконалості, він відвідує відлюдницький монастир у Глоссії, де ігумен обителі став навчати його зосередженій сердечній молитві.
В 1325 році у зв’язку з нападом турків на Афон, Григорій був змушений залишити монастир і разом із іншими монахами зупинився у Фессалоніках. Тут він на прохання друзів-ченців приймає священний сан. Григорій Палама прагнув самітності та все ж знаходить час і відвідуває дискусійні зібрання християнської молоді на чолі з майбутнім Патріархом Ісидором.
Із гамірних Фессалонік Святитель переходить у маленьке містечко Веріїї, де колись проповідував Апостол Павло, щоб віддатись чернечим подвигам. Тут він зібрав невелику общину монахів-відлюдників і наставляв її протягом 5-ти років. П’ять днів на тиждень Григорій Палама проводив у своїй келії-печері над урвищем, де вдосконалювався в Ісусовій молитві. Лишень в суботу та неділю він виходив зі своєї келії для участі в загальному монастирському Богослужінні.
У 1331 році Святий Григорій Палама повертається на Афон й усамітнюється в скиту Святого Сави, що був неподалік Лаври Святого Афанасія. В 1333 році на короткий період був обраний ігуменом монастиря Есфігнем та невдовзі знову повертається у Скит Святого Сави, де пише свої богословські праці.
В цей час в Церкві відбулися події, що поставили Святителя Григорія Паламу в один ряд із відомими апологетами Православ’я. Він став відомий як вчитель і захисник ісихазму. Саме в 1330р. із Калабрії в Константинополь приїхав учений монах Варлаам, щоб отримати кафедру в місцевому університеті. Він походив із грецької сім’ї, добре знав грецьку мову, був хорошим ритором та автором трактатів із логіки та астрономії. Згодом він переїждає на Афон, де знайомиться із духовним життям монахів-ісихастів. Ісихазм (від гр.- мовчання, безмовність) –подвиг, пов’язаний з відлюдництвом, безмовністю та практикою “умної” сердечної молитви. Ці подвиги приводили до блаженного споглядання Небесного Світла, подібного тому Світлу, яке озаряло Христа на Фаворській горі.
Монах Варлаам вважав ісихазм єретичним, Фаворське Світло тварним та насміхався із монахів та їхньої молитовної практики.
На прохання афонських монахів Григорій Палама виступає на захист ісихазму. Так, у 1338 році пише свої “Тріади на захист ісихастів”, а в 1340 році разом із афонськими ченцями пише звернення до Варлаама – “Святогорський Томос”.
1341 року на Константинопольському Соборі в Храмі Святої Софії відбувся диспут Григорія Палами та монаха Варлаама щодо природи Фаворського Світла. Собор прийняв сторону Григорія Палами та постановив, що Бог, недоступний у Своїй Сутності, являє себе в енергіях, які звернені до світу та доступні для сприйняття, як Фаворське Світло і є не чуттєвими та не створеними. Вчення Варлаама було оголошене єрессю, а сам він підданий анафемі.
Самі диспути між паламітами та варламітами продовжувались. Прихильників Варлаама підтримав й імператор Андроник III Палеолог (1328-1341) та Патріарх Іоанн Каліка (1341-1347), який 1344 р. відлучив Григорія Паламу від Церкви та посадив у в’язницю.
Коли Патріархом став Ісидор (1347-1349), то визволив Григорія із в’язниці та возвів його в сан Архієпископа Солунського. Влахернський Собор 1351 року підтвердив вчення Святителя Григорія Палами як Православне.
Під час однієї із поїздок в Константинопіль візантійська галера потрапила в полон до турок і Святителя продавали кілька разів як полоненого. Лишень через три роки він повернувся в Солунь, де продовжив свою архіпастирську діяльність і відійшов до Бога 14 листопада 1359 року.
На Константинопольському Соборі 1368 року Святитель Григорій був причислений до лику святих. Мощі Святого спочатку перебували в Софійському Соборі м. Салоніки (Греція), а зараз – в тому ж місті, в Кафедральному Соборі Святителя Григорія Палами.