У Велику Суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.
Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам’яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.
Первосвященики і фарисеї знали, що Ісус Христос пророкував про своє воскресіння, але не вірячи цьому пророцтву і побоюючись, щоб апостоли не викрали тіла Ісуса Христа і не сказали народові: воскрес із мертвих, – в Суботу випросили у Пілата військову варту, приставили до гробу і сам гріб запечатали (Мф. 27, 57-66; Ін. 19, 39-42) і тим надали істині нове підтвердження.
“Христос покладений був у новому гробі, в якому нікого раніше не було покладено, щоб Воскресіння не могло бути приписано кому-небудь іншому, що разом з Ним лежав; щоб учні, за близькістю цього місця, легко могли прийти і бути глядачами того, що сталося і щоб свідками поховання були не тільки вони, але й вороги. Те, що покладені були печатки на гробі і приставлена варта з воїнів, це, дійсно, з їх боку було свідченням поховання, так як Христос хотів, щоб і поховання Його було не менш достовірним, ніж Воскресіння. Тому-то й ученики ревно намагаються довести, що Він дійсно помер. Воскресіння Його мало бути підтверджене для всіх наступних часів; разом з тим, якби смерть Його в той час була прихована і не зробилася зовсім відомою, то це могло б пошкодити проповіді про воскресіння “.
Всі дні перевершує св. Чотиридесятниця, але більше Чотиридесятниці свята і Велика седмиця (Страсна) та більше за саму седмицю Страсну є Велика і свята субота.
Бо як у першому світотворенні Бог, створивши все творіння і в шостий день остаточно сотворив людину, сьомого дня спочив від усіх діл Своїх і освятив його, найменовавши суботою, тобто спокоєм: так і в створенні розумного творіння, зробивши все (діло викуплення), і в шостий день – п’ятницю, знову відродивши зотлілу у гріхах людину і оновивши її живоносним хрестом і смертю, у справжній сьомий день Господь упокоївся, заснувши життєдайним і спасительним сном.
Бог Слово плоттю сходить до гробу, сходить також і до пекла (1 Пет. 3, 19-20) з природною і божественною душею, яка через смерть відокремилася від тіла і віддана Ним в руки Отця, Якому Він приніс і кров Свою, що стала нашим спасінням. Але душа Господа в пеклі не була утримана, подібно душам святих, бо вона не підлягала прабатьківському прокляттю. Вселився Господь наш Ісус Христос у гробі тілесно і з Божеством, що з’єдналися з плоттю: але в той же час Він був і в раю з розбійником, і, як раніше сказано, в пеклі з нагою своєю душею, надприродньо ж був як Бог неописаний, необмежений.
Зазнало Господнє тіло розлучення душі від тіла, але не руйнування плоті і членів і повного псування їх. Святе тіло Господнє Йосиф, знявши з дерева, хоронить в новому гробі і в саду, над входом гріб привалює дуже великий камінь. Відтоді пекло здригається і дивується, відчувши могутню силу, і незабаром воно, що неправедно поглинуло людей, вивергає і Христа, – твердий і наріжний камінь, – і тих, яких утримувало в утробі своїй, як поживу та насолоду для себе.
За матеріалами: Рівненська Єпархія