Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний.
Мф. 6:14
Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його
Мф. 18:35
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Улюблені брати і сестри!
Незліченні милості, явлені кожному з нас Всещедрий Творцем. Господь диханням Своїм вдихнув у нас життя, дарував нам цей світ з його чудесами і красотами, наділив світлим розумом, вільною волею та ці не самим головним – здатністю до любові. Небесний Отець вказав нам шлях до Вічного життя, відкрив для нас браму Царства Небесного. Здавалося б, кожну мить нашого існування повинні ми співати піснею подяки, щоб хоч трохи віддати борг вдячності Всемилостивому Творцю.
Все Євангельські тексти свідчать – найбільше Господь учить людей любові та братському відношенню до всіх людей.
І ось сьогодні ми чули Євангельську притчу про нашу людську невдячність. Був один позикодавець, що закликав свого раба, який заборгував йому величезну суму: в Євангелії називається сума, якої в ті часи не володіли навіть князі й царі. Проте пан простив цьому рабу весь борг, а той пішов, знайшов свого товариша, який повинен був йому зовсім небагато, став вимагати з нього цей малий борг і посадив за несплату в темницю, за що і був покараний паном. Євангеліє нагадує нам, щоб ми, будучи людьми грішними, не забували про те, що наші борги перед Богом – це величезна, нічим не викупна сума наших гріхів, нашого непослуху, нашої ліні. Ми ж забуваємо про це, намагаємося когось засудити, когось наставити на шлях істинний, часто роблячи це по своїй злобі, а не з любові.
Ця Євангельська притча навчає нас, дорогі браття і сестри, тій істині, що Господь буває немилостивим до нас, якщо ми самі немилостиві. Він не прощає прогрішень наших, якщо ми самі не прощаємо ближнім провин їх проти нас.
Ми всі і завжди сподіваємося на милість Божу. Але Господь говорить нам, що робитиме з нами милостиво, якщо і ми будемо чинити з нашими братами по-людськи. Ми перед Богом у великому боргу, але є й у нас свої боржники. Чи вміємо ми прощати борги, чи вміємо бути для людей тим, чим Бог є для нас? Шлях до обожнення лежить не через абстрактні духовні стани, але через реальні чесноти. Святитель Григорій Богослов, приймаючи одного разу у себе в храмі градоначальника, сказав йому: «Ти поставлений начальником над багатьма, використовуй ж своє становище для того, щоб бути для них богом, щоб бути для них тим, чим Бог є для тебе».
Ми живемо в світі далекому від досконалості, тому часто і в молодості, і в зрілому віці, і в старості людина починає обурюватися та бунтувати. З цим ми зустрічаємося майже щодня: у храм приходить багато людей, які не розуміють, що своїм життям і своїм існуванням вони зобов’язані Богу. Вони обурюються, шукають якоїсь справедливості, поваги до себе, намагаються жити за своїми принципами. На основі цього обурення нерідко виникають різні вчення, партії, які живуть за своїм статутом, з власної «біблії», за вигаданими, хибним законам. І це не нове, все це було з самого початку людства. Ще Адам намагався з’ясовувати якісь стосунки з Богом, оскаржував свої обов’язки, намагався звинуватити в чомусь Бога. Часто людина не усвідомлює, що за малу працю заради Бога вона отримає благо вічне, про який говорить апостол: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2:9 ).
Гріхи цього світу: егоїзм, відсутність досвіду діяльної любові до ближнього роблять серце жорстким і змушують людину жити життям споживача: «Нічого не віддам. Все моє! »І тільки протверезний холод реальності, що говорить про тимчасовість нашого земного життя і необхідності незабаром дати відповідь Богу, може вивести з цього стану розпаленого зарозумілості. Преподобний Амвросій Оптинський часто розповідав просту притчу: «Людина, як жук. Коли теплий день і грає сонце, летить він, пишається собою і дзижчить: всі мої ліси, всі мої луки! Всі мої луки, всі мої лісу! – А як сонце сховається, дохне холодом і загуляє вітер, – забуде жук свою завзятість, пригорнеться до листка і тільки пищить: не прогони!»
Ми називаємо себе православними та по кілька разів на день повторюємо священні слова молитви Господньої: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Повторюємо вустами, але не серцем. Бо якби серцем проникли ми в зміст цих слів, заповіданих нам Самим Спасителем, то зрозуміли б, який страшний гріх – засудження ближніх, і жахнулися б. Адже привласнювати собі право суду над іншими людьми – це є образа Божества. «Судити – означає безсоромно викрадати сан Божий, а засуджувати – значить погубляйте свою душу», – так говорить преподобний Іоанн Ліствичник.
Але давайте, улюблені брати і сестри, згадаємо, що в кожного з нас є простір, нехай невеликий, обмежений, на якому кожен з нас може бути богом для інших людей, приносячи їм добро і прощаючи їх борги. Ми повинні так чинити, якщо самі хочемо отримати прощення від Бога. Ми повинні бути не просто справедливими законниками, але милосердними самарянами, тобто людьми, які приходять на допомогу. Це просто – нам тільки потрібно жити по заповітам Господній любові та серцем примати заклик щоденної молитви, про які я казав вище: «Прости над провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»
Сьогодні наша Свята Православна Церква нагадує на Євангельської притчею про те, що своїм існуванням, своїм життям ми зобов’язані Богу; що перед Ним ми завжди в боргу, завжди винні. Що ми повинні гамувати в собі бунтарський дух, які виявляється в кожному з нас і в різний час та в різному віці, не забуваючи, що всі наші хвороби, наші труднощі і все, що відбувається з нами в цьому тимчасовому житті – лише віхи на шляху або до Бога і Царства Небесного, або шляхи в прірву темряві. Але не будемо вдаватися до смутку, постараємося дотримуватися вчення святих отців, які говорили, що належить тримати свій розум у пеклі, усвідомлюючи свої немочі і гріхи, але не впадати у відчай, а сподіватися на милість Божу. Почнемо більше стежити за собою в повсякденному житті, постараємося виправлятися і скорятися перед Богом, та готувати себе до вічності, бо життя наше дуже коротке. Амінь.
За матеріалами: Київське Православ`я