В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Євангельське читання присвячується притчі Христа про виноградник і злих виноградарів. Господь говорить: один добрий господар посадив виноградник, обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту, віддав його виноградарям і від’їхав. Коли ж наблизився час збирання винограду, господар послав своїх слуг отримати плоди. Але виноградарі, схопивши слуг, кого побили камінням, кого прибили, а декого і вбили. Тоді господар послав інших слуг, більше, ніж перше, але виноградарі вчинили з ними так само. Нарешті господар вирішив послати свого сина, думаючи про себе, що виноградарі посоромляться його. Вони ж розмірковували інакше. Побачивши сина, сказали один одному: “Це спадкоємець, уб’ємо його і заволодіємо спадщиною”. Виноградарі схопили сина, вивели його із виноградника і вбили.
“Що зробить господар з цими виноградарями, коли прийде в свій виноградник?” – запитав Ісус Христос Своїх слухачів. Всі одностайно відповіли Йому: “Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно” (Мф. 21, 41).
Господь закінчив притчу словами: “Тому… відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його” (Мф. 21, 43).
Безпосередньо ця притча має пряме відношення до юдейського народу. Йому було доручено Богом зберігати віру в істинного Бога, в той час, коли всі інші народи втратили правдиву віру і стали поклонятися облудним богам. Тільки юдейському народу було довірено зберігати віру в пришестя Месії – Спасителя світу. Коли ж прийшов Месія, тобто Христос – Єдинородний Син Божий, вони Його не прийняли. Мало того, що не прийняли, вони Його розіп’яли на хресті і вбили. Треба бути зовсім сліпим і мати жорстоке серце, щоб убити свого Благодійника і Спасителя. Юдеї це зробили. Тому Ісус Христос сказав: “Відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його”.
Христос сказав, що відбереться від них Царство Боже. А якого царства чекали і чекають юдеї і чому вони не прийняли Ісуса Христа? Юдеї чекали царства земного, їм непотрібне було Царство Боже. Згадаймо, про що говорили ученики Христові на дорозі в Еммаус. “Ми ж сподівалися, що Він (тобто Христос) є Той, Хто має визволити Ізраїль” (Лк. 24, 21). Жорстокій і владолюбній людині Царство Боже непотрібне, бо воно є духовним царством. На суді у Пилата Ісус Христос сказав: “Царство Моє не від світу цього” (Ін. 18, 36).
Царство Боже і царство земне – це зовсім різні поняття, вони несумісні одне з одним. Царство Боже – це любов, правда, мир, радість, смирення. В Царстві Божому царює Бог любові. А царство земне – це постійна боротьба за владу, війни, вбивства, неправда, жорстокість, а головне – воно тимчасове, тоді як Царство Боже вічне, як вічний його Цар – Бог.
Христос сказав юдеям, які слухали Його, що відбереться від них Царство Боже, тому що вони самі від нього відмовились. Тут немає ні примусу, ні несправедливості. Юдеї добровільно відмовилися від Царства Божого, від Христа Спасителя.
Християни обрали Царство Боже і правду його, бо вони увірували в Ісуса Христа Сина Божого, Царство Якого не від світу цього. Кожен християнин будує в собі Царство Боже, бо воно, як сказав Христос, – у нашому серці, Царство Боже починається на землі, а сягає вічності. Основою Царства Божого є Ісус Христос. Ап. Павло говорить: “Ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос” (1 Кор. 3, 11).
Будують Царство Боже всі християни: православні і католики, протестанти і тоталітарні сектанти, але будують із різного матеріалу. Як пише ап. Павло, одні будують із золота, срібла і дорогоцінних каменів, інші – з дерева, а треті – з сіна і соломи. Православна Церква закликає своїх послідовників будувати Царство Боже із золота і срібла. Це будівництво пов’язане з внутрішньою боротьбою, тобто боротьбою зі своїми пристрастями, а їх дуже багато, різноманітних й живучих. Вони гніздяться в плоті і в душі. Православ’я вимогливе до своїх вірних. В православній Церкві і богослужіння тривале, і пости тяжкі, і вимоги до душі незвичайні: треба любити ворогів, смиряти себе, постійно боротися з плоттю і багато іншого.
У протестантів християнство розуміється набагато простіше: увірував у Христа, прийняв Ісуса в своє серце, і ти вже спасенний. Протестантство зводить християнство до соціального служіння. А цього не досить для Царства Божого, бо воно не є їжею і питтям. Це можна порівняти з будівництвом з дерева.
Якщо ж говорити про тоталітарні секти, які набирають силу не тільки в Україні, а й в усьому світі, то вони будують із сіна і соломи. Молодь іде в тоталітарні секти, бо там легко, весело, просто і не існує тих вимог для християнина, які є в православ’ї. Там все зовнішнє. І в багатьох тоталітарних сектах основою є не Христос, хоч сектанти і спекулюють Його ім’ям, а духовний поводир, якому треба підпорядковуватися більше, ніж Ісусу Христу.
Хто виявиться правим – православна Церква чи тоталітарні секти, – покаже вогонь. Ап. Павло говорить: “Вогонь випробовує діло кожного, яке воно є” (1 Кор. 3, 13).
Православна Церква пройшла вогонь випробовування протягом 2000-літньої історії. Чого тільки не довелося їй перетерпіти за цей час: і гоніння, і єресі, і розколи. Плюндрували її всі, хто хотів. Згадаймо хоча б гоніння від державного атеїзму. І православна Церква вистояла в цьому вогнищі й засяяла мучениками і подвижниками благочестя, що прикрашають її вінець.
А чи витримають випробування тоталітарні секти? Вони тільки-но з’явилися на історичній арені. Їх історія дуже коротка. Що буде з ними, коли Господь пошле і на них вогненне випробування? Чи встоять вони? Ап. Павло каже, що діло того, хто будує із сіна і соломи, згорить (Див.: 1 Кор. 3, 15). Не витримає молодь, яка потрапила в тенета тоталітарних сект, життєвих випробувань, бо нема в неї справжньої духовності.
Прикро спостерігати, як в Україні з тисячолітньою історією православ’я, з багатою християнською культурою, ростуть тоталітарні секти. Релігійно обеззброєнна атеїзмом молодь відмовляється від віри батьків і православних звичаїв і йде в секти. В цьому є частка і нашої провини. Православне духовенство відвикло за часи державного атеїзму від пастирства і перетворилося на требовиконавців. Може, в ті часи духовенство не було винним, бо йому за межами храму не дозволялося виконувати пастирські обов’язки. Але тепер, коли прийшла свобода, нема ніякого виправдання духовенству, яке не працює з дітьми і молоддю.
В той же час не треба покладати всю провину тільки на духовенство. Кожен православний християнин повинен проповідувати свою віру дітям і молоді. Проповідувати Євангеліє Христове, як нас навчила Церква, є обов’язок кожної віруючої людини. Не треба говорити – нехай духовенство займається вихованням дітей і молоді. Нам всім треба об’єднатися у цій важливій справі й знайти нові форми і методи навчання християнської моралі і православної віри.
Дорогі браття і сестри! Будемо ж разом дбати про духовне здоров’я майбутнього покоління, будемо будувати Царство Боже і пам’ятати слова Ісуса Христа, звернені до юдеїв: “Відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його”.
Амінь!
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ