В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа

Щойно, ми з Вами улюблені, прослухали слова істини, які подаються нам із Святого Євангелія. Господь наш Ісус Христос прийшовши у цей видимий світ, щоб визволити людство із полону диявола, творив велику кількість чудес. Лише єдиному слову Спасителя підкорювались стихії, біси покидали одержимих, сліпі прозрівали, прокажені очищалися, кульгаві починали ходити, хворі і немічні піднімались із постелі недуги своєї, навіть мертві воскресали. Так, Владика Неба і землі виявляв Свою невимовну любов до всього творіння, адже сам прихід Месії у цей грішний, сповнений усякого зла світ був проявом найдосконалішої Божественної любові.

Сьогодні Свята Матір Церква у Євангельському читанні розповідає нам, дітям Своїм, про два величні чуда, які сотворив Владика Христос.

Слід зазначити, що коли Господь Ісус Христос проходив з проповіддю Євангелія Царства, то за Ним окрім, святих апостолів, йшло завжди багато народу. Хтось заради цікавості, хтось бажаючи стати свідком якогось чуда, хтось бажаючи отримати зцілення, були й такі, які йшли з ненавистю, бажаючи схопити Його і віддати на смерть.

Як розповідає святий апостол і євангелист Лука, одного разу до Господа Ісуса звернувся шанований чоловік на ім’я Іаїр, котрий був начальником синагоги, із благанням зцілити його тяжко хвору доньку. Христос відразу вирушив до оселі цього нещасного, але, оскільки Його оточувало багато народу йшов повільно. В натовпі знаходилась одна жінка: «…що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змог¬ла вилікуватися. І, пі¬дійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась» (Лк. 8: 43 – 44). За словами блаженного Феофілакта єпископа Болгарського, ця жінка вже ні про що земне не помишляла: «…але тільки вірила, і спаслася. І вона доторкнулася до Ісуса, спершу думкою, а потім тілом…». Господь промовив: «хто доторкнувся до Мене?…, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене» (Лк. 8: 45 – 46). Звичайно, Ісус Христос будучи Серцезнавцем знав, хто доторкнувся до Нього, але Він хотів випробувати віру цієї жінки. І ось вона оголошує перед усім народом про свою хворобу і про миттєве зцілення. Вона тремтить, визнаючи, що порушила Закон. Край одягу Спасителя нагадує про те, що слід виконувати всі заповіді Господні. Ми бачимо, що віра жінки, а не нехтування Законом Мойсеєвим вела її до Христа. І Він з подивом промовив до неї: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе! Іди з миром» (Лк. 8: 48). І коли, ще всі перебували під враженням від сотвореного Спасителем чуда до Іаїра, який разом з натовпом ішов з Христом до свого дому і з нетерпінням очікував зцілення дочки, підійшов слуга, який сказав: «Твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя» (Лк. 8: 49). Вмить нещасний батько опинився на межі відчаю, але Спаситель підбадьорив його: «Не бійся, тільки віруй і спасенна буде» (Лк. 8:50). Але, як можна вірити, коли дочка вже померла? Здавалося б, все скінчено, ніякого виходу немає. Та любов до своєї дитини і чудо, свідком якого щойно був начальник синагоги, змушували його сподіватися на неможливе. Ймовірно, Іаїр думав, що сталася помилка і йому невірно повідомили, а можливо, і зовсім ні про що не помишляв, тому що в такій ситуації людський розум замовкає. Горе змушує людину сподіватися навіть на неможливе. Тут також ми можемо побачити приклад справжньої віри Іаїра, коли, за словами великого святителя Іоана Золотоустого «…обітниці стають вищими за людське розуміння, а ми твердо уповаємо на силу обіцяного».

Коли Господь з учениками прийшов до дому Іаїра, то застав сопілкарів та плакальників і побачив великий смуток, бо всі плакали над нею, настільки очевидною була смерть нещасної дівчини.

Спаситель сказав: «Вона не вмерла, але спить» (Лк. 8: 52), ступивши на поріг будинку, де покоїлося бездиханне тіло дівчинки. Родичі та знайомі Іаїра, що прийшли розділити його горе, почали голосно сміятися зі слів Ісуса. Вони довіряли тільки своєму розуму, який говорив: той, хто не дихає, у кого не б’ється серце, чиє тіло омертвіло ніколи не встане. Для таких Господь не являє чудес, бо вони негідні їх. Блаженний Феофілакт навчає, що Господь дозволив увійти з Собою тільки Петру, Іоану та Якову, як обраним з учеників і як здатним промовчати про чудо, бо Він не бажав, щоб воно передчасно було відкритим для багатьох. Він приховував більшу частину своїх діл, можливо, через заздрість юдеїв, щоб, запалені заздрістю, вони не були піддані осудженню. Христос взяв дівчину за руку і наче до живої звернувся до неї: «дівчино, встань» (Лк. 8: 54).

Ми бачимо у Христі два єства: людське, яким Він вимовляє прості людські слова і робить звичайні людські жести, і Божественне, яким Він воскрешає померлу, кличе її душу з пекла і змушує повернутися в тіло, відновити його і зробити здоровим. Ми бачимо, що саме за вірою батьків Син Божий сотворив чудо тілесного воскресіння їхньої дочки. Святе Євангеліє сповіщає нам, яким чином це сталося: «повернувся дух її, і воскресла вмить…» (Лк. 8: 55). Тут тлумачі Священного Писання вбачають благу вість про безсмертя наше. Тіло людське, взяте з землі, повертається в землю. Але дух людини, народжений диханням Божим, не можна знищити – він не може згнити, змішатися з землею, безслідно зникнути – він переходить у вічність. Саме цю безсмертну частку повернув Ісус в тіло дочки Іаїра, воскрешаючи її. Святитель Миколай Сербський (Велимирович) говорить, що: «Своїм дотиком і словами Господь сотворив два чуда: по-перше, зцілив тіло; по-друге, повернув дух з духовного світу в здорове тіло. Бо якби Він не зцілив тіла, то яка тоді була б поміч для дівчини, коли до неї, хворої, повернувся б її дух? Вона б ожила тільки для того, щоб знову хворіти і знову помирати! Таке неповне воскресіння було б не відродженням, а мукою. Але Господь не дає неповних дарів – лише повні; і не дає недосконалих – лише досконалі. Він повертав сліпцям не одне око, але обидва, для глухих повертав слух не одним вухом, але обома; і розслабленим зціляв не одну ногу, але дві. Так і тут. Він повертає дух в здорове тіло, а не в хворе, щоб вся людина була живою і здоровою».

Отже, чого навчає нас сьогоднішня євангельська розповідь? Наголошує на важливості віри у нашому житті. І начальник синагоги Іаїр і кровоточива жінка отримали за вірою своєю.

Всім нам потрібно молитися про те, щоб Господь дав нам таку віру. Ми маємо найбільше щастя бути членами Святої Церкви Православної. Якщо жінка тільки до краю одягу доторкнулася, ми ж можемо не до краю одягу Христового торкатися, а з’єднуватися з Самим Господом. Пречисте Тіло і Божественна Кров Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа освячує нас, очищає нас, обожнює нас. Але слід пам’ятати, що навіть і причастя Святих Тайн Христових не допоможе людині, якщо людина приступає до нього без віри, без страху Божого, без покаяння, без усвідомлення своєї провини. За вірою Іаїра Господь повернув до життя померлу його доньку. Так Господь повертає життя і нашим душам, які помирають в гріхах.

Тож будемо благати Всемилостивого Спасителя нашого Господа Ісуса Христа, щоб Він зміцнив нашу віру, щоб ми покинули гріх і всією душею і всім серцем прославляли Бога, Який відродив нас для життя вічного. Амінь.

За матеріалами: Рівненська Єпархія.