Свята  Церква згадує нині про сцілення Ісусом Христом сліпонародженого. Описана в читаному сьогодні Євангелії ця подія одне з найвизначніших і вельми повчальних для нас діянь Ісуса Христа. Приділимо, браття християни, кілька хвилин на благоговійну співбесіду про нього і, за змогою, здобудемо з цього оповідання для себе духовну користь і науку.

«Йдучи мимо, говорить святий євангеліст Іоанн, Ісус побачив чоловіка, сліпого зроду» (Ін. 9, 1). Євангеліст не говорить, щоб сліпий просив Господа про уздоровлення, а небесний Лікар, Який являє Себе не тим, хто Його шукає, і знаходять його не ті, хто запитує про Нього, Сам Він зволив подати сліпому потрібну поміч.

Будемо і ми, браття, завжди наслідувати велелюбного і милостивого Господа, не будемо закривати очі й слух, проходячи повз нещасних, які потребують нашої допомоги, хоча б вони самі й не просили нас про це. Будемо для них робити все, що можемо, що в нашій владі й силі.

Але, перше ніж Ісус Христос уздоровив сліпонародженого, ученики запитують у Господа: «Учителю, хто згрішив, — він, чи батьки його, що сліпим народився?» (Ін. 9, 2) Ніби так вони говорили: «Учителю! Ми не раз чули, як Ти, зціляючи того чи іншого хворого, казав йому: прощаються тобі гріхи твої. Ось бачимо тепер ще хворого: причиною його недуги має бути гріх. Скажи нам: за чий саме гріх він народився сліпим, за свій чи за батьківський?» Відповів Ісус: «Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб явились діла Божі на ньому» (Ін. 9, 3). Це запитання і відповідь для нас дуже повчальні. З них дізнаємось ми, що справді гріх здебільшого буває причиною наших нещасть, а звідсіля сама собою випливає наука для нас, як суворо ми повинні пильнуватися від гріха, як свято маємо проходити шлях свого земного життя, і де треба шукати втіхи та лікування.

Далі, з питання учеників Христових і з відповіді Ісуса Христа відкривається також, що люди зазнають іноді нещастя, терплять хвороби за гріхи своїх батьків: «… він згрішив чи батьки його?» О, якими повчальними мають бути слова ці для батьків і матерів! З якою чистотою спонук і страхом Божим повинні батько-мати виконувати свій обов’язок! Подеколи народжуються діти з вадами тілесними, хто винуватець цього лиха? Батьки, які не вміли або не бажали поводитися належним чином у своєму становищі, не вміли берегти дітей своїх, коли вони були ще в їхній утробі.

Але що значно частіше, подібно до згаданого в нині читаному Євангелії, діти народжуються сліпими, і такими лишаються надовго, нерідко на все життя, — сліпими не тілесно, а духовно; і хто виною лиха цього? Батько й мати, які не стараються виховувати дітей своїх належно, не тільки не відвертають їх від поганого товариства, але ще й самі залучають їх до нього, або самі життям своїм дають їм спокусливий приклад, не карають їх за провини і подають усі нагоди й засоби до розпусти. На таких батьків буде волати кров дітей їхніх.

Однак, з іншого боку, відповідь Господа Ісуса Христа — «…ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб явились діла Божі на ньому» — ясно показує, що Бог не завжди тільки за гріхи посилає на людей нещастя, а інколи дає гірку долю і невинним для того, щоб або випробувати й показати іншим їхню доброчесність, або вчинити через них діла Свої. Не думаймо ж, браття, що земний наш добробут є вірна ознака нашого доброчесного життя, і навпаки нещасть, які терплять інші, не будемо вважати за безумовний знак їхнього нечестя чи розпусти. Будьмо обережні, оцінюючи долі й становище наших ближніх; краще думаймо, що нещасливі ці страждальці — обранці Божі, над якими Богові вгодно явити дивні діла Свої.

Так відізвався Ісус Христос і про сліпонародженого, над яким була ласка Його явити Свою славу. «Мені, говорить Він, належить чинити діла Того, Хто послав Мене, поки є день; надходить ніч, коли ніхто не може діяти» (Ін. 9, 4). Спасителеві треба було поспішати виконувати діла Його служіння. Бо незабаром припинився б той великий день відвідання і настала ніч. Поспішаймо ж і ми, браття, чинити діла добрі, будемо подвизатися старанно, поки ще живемо на цій землі, і доки не загримів над нами страшний голос труби архангельської, і доки ми ще не вкинуті у пітьму безпросвітну.

«Доки Я у світі, продовжує Ісус Христос, Я — світло для світу» (Ін. 9, 5), — і тут же, на доказ слів Своїх, відкриває світло сліпонародженому: «Сказавши це, плюнув на землю, і зробив грязиво зі слини та помазав очі грязивом сліпому. І сказав йому: піди, вмийся в купелі Сілоам (що означає — посланий). Тож пішов цей і вмився, і вернувся видючим» (Ін. 9, 6-7). Ісус Христос вживає грязиво для того, щоб показати всім людям, що всемогутність Божа, здається, зовсім маловажливими засобами, досягає цілей найважливіших і найблагодійніших, — тож віруючі люди все, що виходить від Бога, повинні вважати даром добрим і  найдовершенішим   (Як.   1,   17).

Нехай ті речі, від яких нам судилося одержати спасення, будуть, на думку інших, нікчемні й малозначні. Ми будемо вірити Промислу, — що називає неіснуюче, як існуюче, і напевно одержимо спасення. Згадуваний в читаному нині Євангелії сліпець так і вчинив: він з усією простодушністю, з усією вірою «пішов до купелі Сілоамської, пішов він і вмився, і вернувся видючим».

«Сусіди ж і ті, хто бачив його тоді, коли він був ще сліпий, говорили: чи це не той, хто сидів і просив? Одні казали, що він, а інші — що це подібний до нього. А він твердив — це я» (Ін. 9, 8-9). Отака-то переміна сталася з прозрілим сліпонародженим. Раніше він не впізнавав інших; тепер інші не впізнають його. Така сама або подібна переміна відбувається і з кожною людиною, яка духовно прозріває. Колись порочна, скора на всяке лихо, людина, при сприянні благодаті Божественної, робиться доброчесною і починає жити  чисто,  свято і  світлосяйно.

Тим часом, що думають про зцілення сліпого інші люди? Чи прозрівають і вони, подібно до сліпонародженого? Ні, їхні очі закриті, щоб дивлячись, не бачили, і чуючи, не почули, і не розуміли. Була ж субота, коли Ісус зробив грязиво і відкрив очі сліпому. Говорили деякі з фарисеїв: «Не від Бога Чоловік цей, коли суботи не шанує. Інші ж казали: як може грішна людина такі чуда творити? І була незгода між ними» (Ін. 9, 14, 16). Ось що насамперед дратувало, як і перше неодноразово дражнило, марновірних і лицемірних фарисеїв: суботи не шанує.

Шанувати суботу в них означає — після посвячення кількох годин на молитву, решту часу дня перебувати в цілковитій бездіяльності. А допомогти ближньому, врятувати іншого від нещастя, полегшити тяжку долю якогось страждальця, — це, як вони розуміли, — порушення суботи тоді як з цього переважно і мало б складатися її святкування. Але чи не те саме, браття, водиться і між християнами? У чому ж у нас звичайно проходять дні святкові й недільні? Багато вже, якщо приділять трохи часу на присутність при загальному богослужінні. Та й сюди, у священні храми чимало приходять не для поклоніння Отцю Небесному, а тільки заради необхідності, звичаю, пристойності! А час після відправи проводять у голосних і безкорисних бесідах та пересудах, у задоволенні своїх примх різними іграми й забавами. Ні, передусім ми повинні присвячувати ці дні молитві й славословленню Бога, а решту часу маємо віддавати на благодійність бідним і допомогу нещасним, на відвідування й втішання страждаючих.

Але фарисеї не так святкували дні празників, і від того в них така заздрість до небесного Чудотворця, така нелюбов до ближніх! Вони переслідують Ісуса Христа, вигадують на Нього доноси та звинувачення, кілька разів допитують уздоровленого сліпого про обставини його зцілення викликають його батьків, сподіваючись довідатись від них чогось, щоб обвинуватити Ісуса Христа або принизити Його чудо.

Але все марно. Уздоровлений голосно визнає, що Той, Хто вилікував його, — Пророк. Сліпонароджений не слухає фарисеїв, які називають Його грішником. Він каже, що грішників Бог не послухає, але «коли хто побожний і волю Його виконує, того слухає. Звіку нечувано, щоб хтось відкрив очі сліпому зроду. Коли б Він не був від Бога, не міг би творити нічого» (Ін. 9, 31, 32, 33). І цим простодушним і справедливим виявлянням своїх думок зцілений так роздратовує фарисеїв, що вони несамовито кричать: «У гріхах ти народився весь, і ти нас учиш? І вигнали його геть» (Ін. 9, 34). Ось доля вдячного оборонця слави свого Благодійника!

Ця доля нерідко припадала потім проповідникам істин Євангелія і всім християнам, як зазначав святий апостол Павло: «Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, гнані будуть» (2 Тим, 3, 12).

«Почув Ісус, що вигнали його геть, і знайшовши його, сказав йому: «Чи віруєш ти в Сина Божого?» У відповідь той сказав: «А Хто він, Господи, щоб я вірував у Нього?» Сказав йому Ісус: і бачив ти його, і Хто говорить з тобою, це — Він. А той сказав: вірую, Господи, і поклонився Йому» (Ін. 9, 35-38).

Нехай буде для нас, браття християни, повчальним приклад уздоровленого сліпого! Нехай просвітяться наші очі духовні, щоб ясно бачити нам причини наших страждань і бід, а також джерела уздоровлень їх! Будьмо співчутливі словом і ділом до наших братів, будемо достойно святкувати дні празників Церкви Божої! Амінь.

Переклад дано з давнього видання повчань Святителя Іоана Златоуста на всі неділі, стр. 52-56. //Православний вісник. 1984 № 5 С. 15-17.