Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття і сестри!
І мертвий встав, і почав говорити.
І його Він віддав його матері.»
(Лк. 7; 14 – 15)
Свята Євангелія сьогоднішньої Неділі розповідає нам про те, як Христос Спаситель, проповідуючи, проходив біля міста Наїн і зустрів похоронну процесію. Молодий чоловік – юнак помер, і то був єдиний син у вдови.
Вдова ридала, як це звикло нам і властиво у безвиході нашому. Ісус Христос змилосердився над вдовою і повелів пеклу повернути душу у тіло і юнак продовжив життя дальше на землі.
Подібний і незвичайний випадок стався не так давно і в наш час у Болгарії. Помер 14-річний хлопчик. Коли відправляли чин похорону, він раптом піднявся з труни, сів і почав невтішно плакати. Перелякані спочатку рідні потім заспокоювали його, й коли після довгих старань їм це вдалося, вони спитали його про причину такого невтішного плачу, і він розказав їм таке.
«Коли я помер, то відразу ж потрапив у ті місця, де мучаться грішники. О, які в них були жахливі обличчя: я не можу цього забути, а мук їхніх я не в змозі змалювати. Це так жахливо, що людина не може собі цього уявити. Потім повели мене в райські оселі, і я побачив там Пречисту Матір Божу, як Вона молилася за грішників і за весь світ. Обличчя Її, Котре сяяло чудовою, неземною красою, було змучене, сльози градом котилися по ньому. Побачивши мене, Вона сказала: «Ти не залишишся тут, – ти повернешся на землю до людей. Скажи їм, що вони замучили Мене гріхами своїми. Я не в змозі більше молитися за них, – Я знемагаю… Нехай вони пожаліють Мене!» (Православний вісник., 1991, № 10, С. 17)
Подія ця справила приголомшливе враження по всій Болгарії. Тому як і в євангельській розповіді і у цій події, яка сталася у Болгарії, ми бачимо, що Господь, закликаючи знову до життя обох юнаків, не дав їм нових душ, але повернув ті душі, які знаходилися в їхніх тілах ще до їх смерті, бо «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі». (Лк. 20; 38)
Роздумуючи про кінець нашого життя мусимо пригадати собі початок нашого існування і тоді знайдемо відповідь на запитання що таке смерть. Ми знаємо, що Господь Бог створив людину безсмертною, дав їй образ Божий. Образ Божий в людині заключається в свободі її вибору, в розумі, який є творчий в людині, а також в почуттях, які дають відчуття задоволення або відвернення. Тому Господь Бог призначив людину для блаженства у вічності. Людина, отримавши такі ласки від Господа Бога, змушена була залишитися сама з собою, аби вона довела Господу Богу свою любов, свою вірність, свою відданість, щоби вона прагнула бути з Богом і в Бозі, і тоді вона буде мати блаженство.
Господь Бог, як люблячий Батько, зауважує, застерігає людину: « Не їж овочу з забороненого дерева,» тобто все те, що немає в Бозі, воно чуже Богові, і коли ти, людино, приймеш це в свою природу духовну, ти стаєш чужою для Бога і вмираєш для Бога і без Бога. Отже, Адам повинен був дослідити що є те, що може йому завдати такого великого ущербу, позбавити його джерела життя, позбавити його спілкування з своїм Сотворителем – з Богом. Але Адам був легковажний, не виконав застереження Господнього, відважився нарушити і спожити овоч з забороненого дерева. І тоді взяв на себе і на весь рід людський смерть. Бо було сказано: « Не їж овочу з забороненого дерева, бо смертю умреш». (Бут. 2, 17) Адам стягнув на себе тяжкий засуд смерті, про що ап. Павло каже: «Відплата за гріх – смерть». (Рим. 6; 23)
З того часу люди сталися смертними, а були призначені для вічності, для блаженства. Жодні сили, навіть ангели й архангели, нездатні були людину вирятувати з цього стану, тому що людина, впавши, була вражена саме у найвідповідальнішу сферу, у сферу блаженства, вона стала чужою Богові. Треба було їй спокутувати свою вину, треба було через смерть довести свою любов до Бога, витерпіти страждання і всі натиски зла.
Зло, коли звело людину, воно вчепилося за людину, сили пекла у кайдани закували людину, яка стала безпорадною. Злий дух знищив ту мудрість, яку Бог дав Адамові, а та мудрість, яка була дана Адамові при створенні, це Свята Євангелія в цілому, а може і ціла Біблія. Це була велетенська мудрість і злий дух її знищив, тому людина залишилася безпорадною і нездатною до виходу з цього стану.
Людство вмирало і Царство Небесне було закрито, сили пекла втішалися своїми жнивами. І сьогоднішня Євангелія описує нам про похоронну процесію людини, яка ще не встигла сформуватися, не набула бачення цього і загробного світу. Юнак помер ще молодим, проживши короткий час тут на землі, а пекло вже пожерло його. Мати-вдова ридала, бо як звикло нам людям зі слабким обмеженим розумом не ридати над тим, що людина стала жертвою пекла, але ридати над тим, що ми не будемо мати ніякої допомоги, що людина передчасно померла, і хто обслужить людину в немочі на старості, і хто людині закриє очі, коли вона перейде в інший світ. Тож запитаємо сьогодні самі себе: «Чи немає серед нас таких за якими плаче наша Мати – Свята Православна Церква.» Бо вони забули, відійшли або відпали від цієї люблячої матусі – Церкви, яка прийняла їх в таїнстві Хрещення і Миропомазання в свої люблячі обійми коли вони ще були немічні, безсилі, безпорадні і піклувалась про них аж до самої смерті. Подивімось довкола і побачимо скільки духовно мервих ходить білим світом! Незважаючи на те, що вони тілом живі від них тхне духовним трупом. До таких говорить святе письмо: «Прокинься, сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Єфес. 5; 14)
Чому Господь Бог покарав людину смертю? А тому, що коли людина була би не покарана смертю, а залишилася живою, так як вона була призначена для вічності, то людина була би вічно мучилася у такому світі, як оце ми, це було би вічне пекло. Господь Бог карає людину смертю, щоби всіх людей міг Господь помилувати, бо якщо людина покарана, то вже заслуговує на помилування, бо вона за свій злочин понесла покарання, якщо вона достойно його понесла. А якщо і тут була віроломна, то вона не може бути помилувана, не заслуговує на помилування, бо не прийняла покарання.
Смерть ми вважаємо як закон природи. Але це не скільки закон природи, а як видимий знак гніву Божого, щоби ми люди могли, бачачи смерть наших ближніх людей, які прожили життя, працювати для Господа Бога, а не служити похотям, пристрастям, як це зробив блудний син.
Також Господь Бог після гріхопадіння людини дозволив злому духові перевернути природу людську, щоби вона стала вразливою на немочі.
Що таке немочі? Зло до буття привів злий дух, який захотів того, чого не має в Бозі. І захотів бути царем на престолі, якому ім’я Схід, і породив сферу зла. Тобто він сам у собі породив сферу зла і став чужий Богу, задля того що у свою Богоподібну природу прийняв чужий елемент, невластивий Божественній Природі, тобто гординю. Злий дух цим теж і нас хоче навчити, вразити, щоб і ми в нашу природу прийняли зло і сталися чужими Господу Богу, через те що прийняли свідомо й добровільно насолоди гріховні – властивості зла. А тепер коли лукавий породив зло, Бог попустив злому духові і дав злу таку природу, що воно сприймається із захопленням, із задоволенням, а коли людина прийме зло, то спорідниться з ним, стане з ним однієї природи, тоді це зло починає в людині діяти і свою отруту виражати в людині. Зло має таку природу, що воно починає працювати над вбивством божественної природи: тілесної і духовної, і працює до тих пір, поки не вб’є нас. Ми чули, як сказав Ісус Христос до розслабленого: «Сину, прощаються тобі гріхи твої… Встань, візьми постіль твою і іди до твого дому». (Мт. 9; 2, 6) Отже, розслаблений прийняв у свою природу якесь зло, яке отримало право відняти фізичні сили розслабленому. Іншому розслабленому Ісус Христос після уздоровлення каже: «Ось ти став здоровий, дивися, більше не гріши, щоб тобі ще щось гіршого не сталося». (Іоана 5; 14) А що може бути гіршого ще, як зло, увійшовши в людську природу, вбиває людину і не дає жити нормально в цьому світі. Гіршим буває ще те, що людина стане жертвою пекла уже на цілу вічність. Оце від цього нас Христос застерігає.
Ось, дорогі брати і сестри, що таке зло і яке його відношення до смерті. Зло, гріх стають причиною, основою смерті. Енох не згрішив перед Господом Богом і не мав потреби вмирати. Через те Господь Бог взяв його до неба живим. (Бут. 5; 24)
Спаситель наш Христос народився безгрішно, бо вселився в лоно Пречистої Діви Марії Духом Святим, не в беззаконнях зачатий, але вмирає. Чому? А тому що прийняв нашу вину на Себе, і за неї приймає смерть. І тепер кожна людина вмирає, бо допустила зло у свою природу, і зло працює над знищенням людської природи аж поки не знищить її.
Господь допустив також злу, щоб воно запанувало над нашим тілом, щоб тіло наше було вразливим на хвороби. Чому так Господь зробив? Тому, щоб ми бачили, що зло має силу вражати нашу тілесну й духовну природу, і так як той, хто втратив здоров’я тілесне вмирає, так і той, хто духовне теж вмирає для Господа Бога. Через те Господь Бог наше тіло зробив таким вразливим, таким кволим, щоб ми переносилися у сферу духовного пізнання, і розуміли, що кожна наша помилка буде відбиватися на нашому здоров’ю негативно, і колись ми предстанемо перед Господом Богом зі всіма покаліченнями духовними, з ранами, які Господь заліковував, а ми додавали все нові і нові. Не будемо мати ми змоги підняти очі, щоб поглянути в лице Богу через те, що ми були недбалі про себе і надто зухвалі, відважні, і дуже хотілося нам на самих собі випробувати всяке задоволення, яке дарує зло.
Як на початку Бог покликав до існування всі сотворіння Своїм творчим Словом, так і тепер Христос доказує Своє Божество, призиваючи нас до життя, подібно як колись померлого юнака. Євангелист Лука відкриває нам через Євангельську розповідь Ісуса Христа, як обіцяного Месію, Спасителя світу, правдивого Бога, Який є запорукою воскресіння з мертвих всіх людей. Цим, власне, чудом Ісус Христос показує нам, що Він має владу змінити закони природи, має владу оживляти і оновлювати. Спаситель на прикладі воскресіння наїнського юнака вказує нам на Своє велике бажання звільнити нас від смерті і привести до життя. Тож якщо бажаємо жити вічно, відкиньмо гріх, бо гріх – це смерть, яка є наслідком гріха.
Чудо воскресіння сина наїнської вдови повинно ще більше скріплювати нашу віру у майбутнє воскресіння. Ісус Христос про це чітко сказав у святому Євангелії: «Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово і вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя. Істинно, істинно кажу вам: надходить час, бо вже і тепер є, коли померлі почують голос Сина Божого і почувши, оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, і дав йому владу суд чинити бо він – Син чоловічий. Не дивуйтесь тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують голос Сина Божого і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. (Ін. 5; 24-29)
Христос воскресив юнака, щоб показати нам, що є загробний світ, і що ми не зникнемо після смерті, не перестанемо бути, що життя наше продовжується, і Господь наказав пеклу повернути душу в тіло, щоб ми знали, що є загробне вічне буття після нашої тілесної смерті, щоб ми до цього готовилися і отримали не сором, не ганьбу, а похвалу. Як сказав Христос: «Добрий і вірний слуго! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю, увійди в радість Господа Твого». (Мтф. 25; 21) Амінь.
За матеріалами: kolomija.com