Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Розповідь, яку ми тільки що чули, ставить нас віч-на-віч з трьома різними і несумісними положеннями. Ми бачимо, по-перше, ставлення до одержимого чоловіка сил зла, бісів, які всіляко намагаються його поневолити, не залишити в ньому нічого, що не було б їм підвладне, що не належало б їм до кінця, чим вони не могли б скористатися, щоб творити своє зло. Ці сили бісівські можна назвати всіма назвами гріха людського: якщо тільки ми даємо владу в собі якому-небудь гріху, ми робимося рабами гріха (про це і апостол Павло говорить докладно). І якщо ми робимося рабами гріха, то перед нами доля цієї людини: все життя прожити будучи зброєю зла на землі, в божевіллі, у стражданні, у творенні зла.
Але за цим стоїть більш страшне. Демони просили, щоб Христос їх послав у стадо свиней. Свині для євреїв означали нечистоту: вибір бісів піти в стадо свиняче говорить про те, що все зло, яке нам властиве, яке ми творимо, до якого ми приліплюємось, якому ми даємо владу над собою – це саме осквернення і гранична нечистота. А межу цього поневолення ми бачимо знову-таки в долі свинячого стада: воно загинуло, нічого не залишилося від нього. Воно виконало своє завдання, і було знищене. Ось ставлення сил зла до нас, до всіх нас у сукупності: до громад, сімей, держав, віросповідань, – до всіх без винятку.
І разом з цим ми бачимо відношення Спасителя Христа. Перед Ним – уся трагедія Всесвіту, і Він, ніби забуваючи цю трагедію Всесвіту, вірніше, бачачи її втіленою, трагічно, в одній людині, залишає все заради того, щоб врятувати цю людину. Чи вміємо ми це зробити? Чи вміємо ми забути про великі завдання, про які ми мріємо, заради того, щоб зосередити свою увагу, віддати своє серце до кінця, творчо, трагічно, хресно одній-єдиній нужді, якою ми можемо допомогти?
І третій спосіб – це образ людей гадаринських, які знали, в якому стані цей біснуватий, бачили жах його біснуватості і чули про те, що Христос його зцілив і якою ціною: ціна була погибель їх стада. І вони прийшли до Христа, просячи Його піти, залишити їх межі, не творити більше чудес, які їм «дорого коштують»: навіть не життя, не спокою, а речовинного багатства … Ось про що вони просили: Іди від нас! Твої чудеса, Твоя Божественна любов занадто для нас накладні – відійди!
Нам треба подумати про себе. Ми можемо себе побачити в образі цього біснуватого, тому що кожен з нас під владою тих чи інших пристрастей. У кого немає заздрощів, в кого немає гіркоти, в кого немає ненависті, в кого немає тисячі інших гріхів? Ми всі, в тій чи іншій мірі одержимі, тобто під владою темних сил, а це і є їх мета: оволодіти нами, щоб ми стали нічим іншим як знаряддям зла, яке вони хочуть творити і можуть творити тільки через нас, але одночасно зробити нас не тільки творцями зла, але і страдниками …
Подумаймо про себе по відношенню до інших людей: чи не хочемо ми ними володіти? Чи не намагаємося ми над ними панувати, їх поневолити, зробити з них знаряддя нашої волі, предмети наших прагнень? Кожен з нас може в собі знайти саме такі властивості, такі вчинки, і побачити навколо себе такі жертви.
І нарешті, подумаємо: ми Христові. Невже ми, будучи Христовими, не виберемо шлях Христів, хресний, жертовний шлях, який може дати свободу іншим, нове життя іншим, якщо тільки ми відірвемось від всього того, що нас займає, заради того щоб звернути увагу на одну реальну, пекучу потребу? Подумаймо про це, бо Євангеліє до нас звертається не для того тільки, щоб нам представити образи; Євангеліє – заклик і виклик: де ти стоїш, хто ти, з ким ти .. Кожен з нас повинен собі відповісти, і відповісти Богові: хто ми? де ми? Амінь!
10 листопада 1991 р.
Митрополит Антоній Сурозький