Святий Григорій чудотворець, єпископ Неокесарійський: У цей великий день ми бачимо великі знамення: царі, знявши корони, поклоняються з віншуваннями Царю, Який з неба зійшов і Який від праведних царів (за плотю) походить і зробився немовлям, Який найвеличніші тайни знає і в материнських обіймах зігрівається. Той, Хто залишив ангелів, архангелів, престоли, господства, сили, невсипущих і вогненосних всіх духів, один, йдучи новим шляхом, виходить із непорушної сім’ям дівственної утроби. Творець всіх йде просвітити світ і не залишає сиротами ангелів, являється і людям, які створені Богом. Царя Небесного славою і честю оточують царі. Вождю воїнів моління і хваління приносять воїни, жінки вшановують у страсі Сина жінки, бо він зробився радістю жінок; діви прославляють Діву, через Яку дівство прийняло благословення, і дивуючись запитують Марію: «Звідки в Тебе молоко, яке саме собою багато виливається; яким дивом із дівственних багатих потоків ти годуєш Немовля?».
Євсевій, єпископ Олександрійський: Чому Господь став людиною і переміг диявола? Послухай. Так, як диявол в раю лукавими словами спокусив Адама через жінку, то для того й Господь вселився і воплотився в Діві і пройшов, як захотів, щоб перш за все звільнити Єву від прокляття і визволити весь жіночий рід від переступу: бо якби Він не народився від Діви, то не був би вшанований рід жінок. З того часу, як народився від Діви Ісус Христос – нев’януча троянда, дівство прийняло благословення… А ось – і ще одна причина. Якби Господь не воплотився від Діви і не заховав Божества плотю, то вселенна не встояла б в спогляданні сяйва Божества. Рівно ж, якби Він не втілився, то яким чином доторкнулися б до Нього і принесли Йому дари волхви? Якби Він не прийняв плоті, то як блудниця насмілилася б цілувати ноги Того, Кого не вміщають небеса? Або, як Закхей міг би прийняти Його в дім, приборкати пристрасть лихварства і показати грішникам, в чому полягає надія спасіння? Тому то і Господь втілився і прикликав спершу волхвів, потім митарів, потім блудниць, дарував їм відпущення грхів, скасував закон і визволив все творіння!
Святий Афанасій Великий, архиєпископ Олександрійський: Бог сотворив людину і забажав, щоб вона перебувала в нетлінні. Але люди, занедбавшись і ухилившись від прагнення розуму свого до Бога, зупинившись думкою на злому і сформувавши його для себе, підпали під те смертне осудження, яким спершу погрожував їм Бог, і не залишились вже такими, якими були створені, але як подумали, так і розтлилися. І смерть, запанувавши, оволоділа ними, тому що переступ заповіді повернув їх у природній стан, щоб так, як створені вони були з нічого, так в самому буті, з часом, за всією справедливістю зазнали тління. Якщо ж люди підпали під природнє тління, і втратили благодать Божого образу, то що могло інше звершитися, або в кому іншому була потреба для повернення такої благодаті відновлення людей, окрім Самого Бога-Слова, Який із нічого сотворив всю Вселенну на початку? Йому належало – і тлінне привести знову в нетлінне, і зберегти те, що було найдорожчим для Отця. Оскільки Він – Отче Слово і вище за всіх, то природнім чином Він один тільки міг все відтворити, Він один йшов до того, щоб за всіх постраждати і за всіх бути заступником перед Богом Отцем.
Святий Єфрем Сирін: Розумна і розсудлива людина обирає одне із двох: або сон приємний, який не збурюється тужливими і скорботними турботами, або святе і корисне бдіння. Чому б нам не вибрати останнього? Сьогодні ніч – сама найсвітліша: бо цієї ночі народжується Винуватець світла, щоб розсіяти морок і темряву, які оточують нас. Не допустимо, щоб наше бдіння збурювалося якою небудь життєвою турботою – нехай буде слух наш нічим не обтяжений, погляд очей наших ціломудренний, помисли серця нашого чистими і слово вуст наших благорозумне.
Святий Василій Великий, архиєпископ Кесарії Кападокійської: Різдво Христове, як народження Божества, нехай вшановується мовчанням. Тому то не будемо досліджувати його нашими думками, – не станемо зайвий раз допитливими про те, образ чого не може бути уявним, де не було глядача. Що може уявити розум, і як послужити думкам язик? Немає Отця і народився Син. Не говори: «коли»? оскільки відповідь тут не можлива. На запитання: «коли?», можна сказати хіба що «в часі»; а на запитання: «як» – відповісти: «народився для тілесних людей плотським чином». Можу сказати за Писанням: «як сяйво від слави, і як образ від першообразного»; тим більше, нехай не буде в тебе зайвого бажання розмірковувати над цими словами: я сповідую недоступність для розуму і невимовність для людського слова образу Божественного народження. Не кажи, що «якщо Син народився, то, це означає, що не був», – і не кради добра, злодіянням ненаситної думки, нинішніми образами руйнуючи істину і затьмарюючи вчення про Бога. Я сказав: «Він народився», щоб показати початок і мету цього, а не для того, щоб дослідити предвічне походження Єдинородного. Але ти даремно не досліджуй Сина. Залишимо розмову про присносущне і невимовне Різдво, тому що розуму нашому не під силу осягнути недосяжне єство: єство Слова, як не важливо для розуму зрозуміти це – тому що воно не може бути з чимось порівняне. Бог – на землі, Бог – серед людей, Бог – втілений: не за часом Він тільки діє, як в пророках, але з’єднав Себе з людством і з рідною нам плоттю вивів до Себе людство. Запитаєш: «яким чином Божество в плоті?». Відповідаю – вогонь не поглинається залізом, але перебуває все разом і дає йому свою силу, залізо не зменшується від розтоплення, вогонь огортає собою все, що його торкається. Так і Бог-Слово не вийшов із Себе, хоча і вселився в нас, – перетерпів перетворення, хоча і Слово плоттю стало (Ін. 1, 14).
Святий Григорій Богослов, архиєпископ Константинопольський: Сьогодні – свято Різдва, тому що Бог з’явився людям через народження. Він – Бог, як Сущий і Присносущний від Присносущного, вищий за причину і слово (тому що немає слова, яке було б вище за Слово); і Він з’являється заради нас, народившись, щоб як Він дав нам буття, так Він і дарував нам блаженне буття, а краще сказати, щоб нас, що через гріх випали із благобуття, знову повернути до нього через втілення. Ось що ми святкуємо, ось що ми прославляємо цього дня: пришестя Бога до людей для того, щоб нам переселитися, або краще повернутися до Бога (бо це правильніше!), щоб відклавши стару людину, зодягнутися в нову (Еф. 4, 22-24) і, як вмерли ми в Адамі, так ожили у Христі (1Кор. 15, 22), з Христом і народжуючись, і розпинаючись, і погребаючись, і піднімаючись.
Святий Амфілохій, єпископ Іконійський: Нинішнє свято Різдва Христового, істинного Бога нашого, є для нас непереможною твердинею, непохитною основою, спасительним початком. Заради цього свята прообразним стало давнє провіщення і ясно у всій вселенній було проповідуване нове; ним була переможена сила тління і припинене погибельне поклоніння дияволу, умертвлені людські пристрасті і відновлене життя ангельського панування; ним відкрилося небо і земля піднесена на божественну висоту; ним був повернутий для людей рай і знищена сила смерті, розвіяна демонська спокуса і сповіщена премудрість Божа і всечисте пришестя (Бога на землю). «Не заступник, ні ангел, каже пророк Ісайя, – але Сам Господь спас їх».
Святий Григорій, єпископ Ніський: Тепер перенесемося словом до Вифлеєма, який згадується у Євангелії: звернемо свій погляд до небесного воїнства, подивимось на славу Ангельську, послухаємо їх Божественного співу. Який же голос ми чуємо від них? «Слава у вишніх Богу», – взивають вони. А чому Ангели прославляють своїм голосом Божество, яке споглядається у вишніх? «Тому, – відповідають вони, – що і на землі мир». Ось яке явище привело ангелів в радість: «на землі мир!». Земля, яка раніше була проклята, яка вирощувала терня і бур’ян, – країна війн, місце вигнання засуджених, – ця земля прийняла мир. О чудо! Істина від землі засяяла, і правда з небес прихилилася (Пс. 84, 12).
Святий Амвросій, єпископ Медіоланський: Браття! Зустрічаючи день Різдва Господа нашого, очистимо себе від усякої скверни гріхів, наповнимо скарбниці різноманітними дарами, щоб того святого дня було чим втішити подорожуючих, полегшити скорботи вдів, одягнути бідних. Бо хіба добре буде, якщо в одному і тому ж домі, між рабами одного господаря, інший буде веселитися, зодягнувшись у шовкову одіж, а другий стане сумувати, ходячи в старім вбрані, – один буде насолоджуватися їжею, а інший терпіти голод і холод, – той стане страждати від вчорашнього сп’яніння, а той від вчорашнього постування. І якою буде дія нашої молитви, коли ми просимо визволити нас від лукавого, а самі не хочемо ставитися милосердно і з любов’ю до наших братів? Станемо уподібнюватися до Господа…
Святитель Іоан Золотоустий, архиєпископ Константинопольський: Бачу таїнство незвичайне і чудне: пастирі сповіщають слух мій, проголошуючи не пустельну пісню, а співаючи небесний гімн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, серафими славословлять; все радується, бачачи Бога на землі і людину на небесах. Нині Вифлеєм уподібнився до неба, замість зірок прийнявши ангелів, які співають, а замість сонця несказанно поміщає в собі Сонце правди. Не допитуйся – як це; де хоче Бог там перемагається природні закони. Він захотів, піднявся, зійшов і спас; все підкорене Богові. Сьогодні народжується Сущий, і Сущий стає Тим, ким Він не був. Будучи Богом – Він стає людиною, і, з іншого боку – не через поступове вдосконалення із людини стає Богом, але, будучи Словом, Він став плоттю, так що єство Його залишилось незмінним за Своєю безстрасністю.
Святитель Ілля Минятій, Кефалонитський: Волхви, коли прийшли і побачили Божественне Немовля з Марією, Його Матір’ю, з глибокою повагою впали і поклонилися, відкрили свої скарби і принесли Йому дари – золото, ладан і смирну. Керуючись Божественним промислом, вони сповідали в Його особі: через золото – царя, через ладан – Бога і через смирну – смертну Людину. Щоб знайти Христа і ми повинні принести Йому три дари: по-перше – золото, наше серце, як золото очищене від всякого злого жадання і від всякої нечистої думки; по-друге – дух, як ладан, що запалюється любов’ю до Бога і ближнього, і як ладан, що возноситься з благоговінням «пахощі благоухання духовного»; по-третє – смирну, умертвлення плотських пристрастей з покаянням і смиренням; або інакше: принесемо Йому три дари: золото, тобто милостиню, ладан – молитву, і смирну – гіркі сльози. Волхви, після того, як поклонилися Христу, не повернулися тим самим шляхом, яким прийшли, а оибрали інший і повернулися на своє місце. Ось це є самим необхідним, що повинні зробити і ми в ці святі дні. І нам не потрібно повертатися тією ж самою дорогою, якою ми прийшли; ні – змінимо дорогу, змінимо мораль, змінимо життя, – підемо іншою дорогою. Не станемо повертатися до минулих пристрастей, до гріхів, до минулої погибелі, а розпочнемо йти іншою стежкою – християнського милосердя.