Слово про зцілення сліпого, святителя Іоана Золотоустого.
Читане сьогодні Євангеліє подає нам, браття, чудовий досвід високої любові, яку Христос Спаситель виявив до одного сліпого в Єрихоні. Нещасний одержав зцілення за єдиним словом Спасителя. Таке величне слово всесильного Життєдавця! Страждалець був і сліпий і бідний. Подвійне нещастя, стан жалюгідний!
«Сталося ж, як підходив Ісус до Єрихона, сліпець один сидів при дорозі і просив» (Лк. 18, 35).
Браття! Чи немає і між нами, християнами, подібних до сліпця єрихонського? Є, та й до того, дуже багато. Або певніше, хіба не всі ми більше або менше подібні до нього? Чи не більше ми нещасні й нужденні, коли ми не тільки сліпі й бідні, але й мертві духом?
Ми сліпі, бо не маємо того живого знання про Бога, про себе самих та речі, що довкола нас: знання, яке мати повинні. Ми вбогі, бо де та боготкана одежа невинності, в яку ми невидимо були вбрані при хрещенні? Де така коштовна запорука благодатного всиновлення, яку було вручено нам при миропомазанні? Де ті божественні дари благодаті, що з небес, від людинолюбства Господа і Бога, нам безнастанно посилаються?
Ми мертві, бо не маємо тієї віри й любові, якими жити повинна душа наша; не маємо тієї надії, яка повинна підносити серце наше до високого небесного життя і благ його. Де богоподібність наша? Де печать дарів Духа Святого? Де запорука обітниць?
Та не вдаваймося в тугу, браття в Господі! Великий Чудотворець, Котрий сліпому єрихонському дав прозріння, воскрешав мертвих, з нами перебуває: Він готовий подати і нам прозріння в душі і життя в Бозі, аби тільки ми цього щиро побажали і з вірою міцною звернулися до Нього, як колись сліпець єрихонський.
«І почувши, що народ проминає, сліпий запитав, що це таке? Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить. І закричав він голосно: Ісусе. Сину Давидів! Помилуй мене!» (Лк.18, 36-38).
Видно, в сліпого всередині була готовність до прозріння душевного. Його благання до Ісуса – Сина Давидового — про помилування, — це зойк душі, що починає вірувати в Господа, Божу силу і Божу премудрість, спасення всього світу.
Мабуть, єрихонський сліпець чекав утіхи Ізраїлевої, готовий був сповідувати Христа, Котрий, згідно з пророкуванням, мав тілом народитися з коліна Давидового. Серце страждальця гаряче билося від любові до Спасителя, Якого він не знав і не бачив, Адже й тоді, коли ті, що йшли попереду, боронили йому кричати до Ісуса, наказували мовчати, — чи з байдужості до страждань сліпого, чи із заздрості до Ісуса, Лікаря душ і тіл, — він ще голосніше кричав: «Сину Давидів! Помилуй мене!».
Чого навчає нас, браття, єрихонський сліпець? Тієї терпеливої, постійної молитви, з якою треба і розум і серце звертати до Господа, Лікаря небесного, в усіх бідах і недугах; навчає до Нього Єдиного звертати голос і простягати руки. Ми повинні кликати й серцем і устами, кликати часто, з вірою й надією: Господи Ісусе, Сине Бога Живого! Помилуй нас з великої милості Твоєї! До кого ж удатися з молінням про помилування від лютих нещасть і скорботи, як не до Бога Живого, Спасителя нашого? Сліпець єрихонський голосно кричав до Господа, незважаючи на заборони проминаючих, кричав сильно про помилування і скоро був вислуханий.
«Ставши, Ісус звелів привести його до Себе. І коли той підійшов до Нього, запитав його, кажучи: що хочеш, щоб Я зробив тобі? А той сказав: Господи, щоб я прозрів» (Лк. 18, 40—41).
Чого ж сліпий просить у Спасителя? Не милостині, якої з бідності просив у інших, що проходили, але того, що було для нього дорожчим за всі блага світу, і чого проминаючі подати не могли, — прозріння. «Господи, щоб я прозрів», — Божественною силою Твоєю відкрий очі мої, нехай побачу я пресвітле Лице Твоє тілесними очима, як бачу Божество Твоє душевними очима, нехай побачу чудеса, які являєш вгорі на небі і внизу — на землі.
Господи Ісусе! Відкрий очі душі нашої, щоб побачити нам потворність її, красу лику Божого та Його довершеності, щоб бачити чудеса від закону Його, всі ознаки Його милості, премудрості й всемогутності. Зір духовний, або пізнання Бога, Його довершеності й милостей, тим більш дорогі, що без цього неможливе спасення. І чим дорожче для нас життя вічне, тим щиріше треба підносити благання до Господа, нехай подасть душі нашій прозріння, як колись подав це сліпому єрихонському.
«Ісус же сказав йому, — прозри! Віра твоя спасла тебе» (Лк. 18, 42).
Ось високий досвід чудодійної сили і наслідування, бідний приклад смиренномудрості «Прозри» — і зараз сліпий прозрів. Всемогутнє слово! «Віра твоя спасла тебе», а не Я, Спаситель і Господь світу. Не Собі, але вірі сліпого приписує Господь чудесну силу спасення. Навчімося з цього, браття, що треба вірувати в ім`я Господа Ісуса на спасення наше, навчімося і не високомудрствувати в справах благочестя.
«І зараз він прозрів і пішов услід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові» (Лк. 18, 43).
Блаженний сліпець! Ти бачиш і тілесними і душевними очима і красоти землі і величність неба; бачиш себе і Бога і вслід Благодійника свого йдеш з вдячним почуттям Богові, подателю всіх благ.
Браття! Прийнявши з руки Господньої дари Його милості, чи не повинні й ми йти за Ісусом, йти дорогою заповідей Його, прославляючи Бога, Подателя благ? Чи не повинні складати хвалу вдячності Творцеві й Визволителю своєму і тоді, коли самі удостоїмось дарів Його благості, і тоді, коли ближні наші тими самими благами обдаровуються від Господа? Так, ми повинні бути вдячними Господеві і Спасителю нашому за всі ті милості, які по всі дні Він посилає на нас щедро; повинні бути вдячними не словами тільки та язиком, а ділом і правдою виконанням заповідей його.
Христе Спасителю! Відкрий очі наші, щоб нам бачити божественні і спасенні шляхи Твої! Веди нас за Собою не до Фавора тільки, осяяного славою Твоєю, а й до Голгофи, скропленої кров`ю Твоєю. Амінь.
—
Переклад дано з давнього видання повчань святителя Іоанна Золотоустого на всі неділі, с. 305-308. (Православний вісник 1984 № 1 С. 11-12.)