З Божою поміччю ми пройшли з вами два тиждні Святої Чотиридесятниці і сьогодні, у другу Неділю Великого посту, вшановуємо пам’ять святителя Божого Григорія Палами, а також всіх преподобних отців, що засяяли в подвигах у славнозвісній святині нашого народу – Києво-Печерській лаврі.
Сьогоднішній недільний день є особливий, бо, вшановуючи пам’ять свт. Григорія Палами і всіх преподобних Києво-Печерських, ми ніби продовжуємо святкувати Торжество Православ’я. Святий Григорій у свій час ревно став на захист православного вчення, а подвижники Києво-Печерської лаври святістю свого життя довели спасительність і силу віри православної. Готуючи нас до Великого посту, Свята Церква через богослужіння та повчання закликає всіх до покаяння, духовного оновлення, закликає скинути пута гріха. З настанням посту прийшов час сприятливий, час спасіння.
Богослужіння цих двох седмиць створювали для православних християн особливий духовний настрій, спонукаючи осмислити своє життя. Ці святі дні були періодом духовного подвигу. Якщо спочатку увага Матері-Церкви зосереджувалась на самоаналізі, на нашій переміні за допомогою і дією благодаті Божої, то зараз вона скеровує свою увагу на тих, хто був носіями благодаті.
В цей Недільний день Церква з особливою силою розкриває нам православне вчення про піст, згадуючи пам’ять великого подвижника благочесня cвт. Григорія Палами, архиєпископа Фессалонітського, Чудотворця, майстерного богослова, який жив у XIV ст. Народився святий у 1296 р. в знатній константинопольській сім’ї. Незважаючи на те, що він рано втратив батька, був уже в юному віці відомий своєю начитаністю й освіченістю.
Святителю Григорію, зважаючи на всі його позитивні якості, пропонували різні високі посади при імператорському дворі. Але він не бажав слави світу цього і, відхиливши всі пропозиції, в двадцятилітньому віці оселився на святій горі Афон, де став аскетом та ісіхастом. Треба сказати, що серед ченців Святої гори в XIV ст. був розповсюджений особливий рух – ісіхазм.
Ісіхазм – від грецького слова «ісіхія» – безмовність, тиша. Послідовники цього руху вели особливий спосіб життя. Вони зводили свій розум до умоспоглядання. Через творення особливого молитовного правила, наприклад, – творення безперестанної Ісусової молитви, з’єднувалися з Богом. Молитва допомагала їм очистити розум та серце і це виражалось у баченні Божественного світла, саме такого світла, яке бачили апостоли на Фаворській горі, будучи очевидцями Преображення Господнього, про що ап. Петро говорить у своєму Другому Соборному посланні: «Бо ми сповістили вам силу і пришестя Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитромудрими байками, а бувши очевидцями Його величі»(2 Петр. 1. 16).
Святителя Григорія Паламу через захист вчення про Благодатне світло почали називати «сином Божественного Світла».Проти вчення Григорія Палами виступив Варлаам – монах-філософ зі своїми послідовниками. Цей калабрійський чернець відкидав православне вчення про Благодатне світло, яке просвітлює внутрішню людину і інколи відкривається видимо, як це було на Фаворі і Синаї. Він навчав, що сутність Бога неосяжна для людей, що Божественне можна пізнавати тільки логічним шляхом через Писання, книги. Тому навчання набагато більше, ніж молитва простих неосвічених ченців, а бачене ними світло, як і світло Фаворське, є тварне.
На соборі, який був скликаний в 1341 р., єресь ченця Варлаама була переможена за допомогою мудрого богослова святого Григорія Палами, який зміг дати пояснення Божественного світла. Він називав його як нетварну Божественну енергію, яка витікає з природи Бога. За природою ми не можемо бути рівні Богові, а за благодаттю – можемо зблизитись з Ним.
Святитель навчав на основі досвіду святих, що благодать Всесвятого Духа не є щось тварне, як це стверджували на Заході. Ми здатні стати не тільки духовними, але й богоносними. Свт Григорій Палама своїм глибоким богослів’ям, почерпнутим з багатовікового досвіду Церкви, а також на своєму власному досвіді подвижника-ісіхаста, привідкриває нам таїну єднання людини з Богом, а це і є головна мета не тільки Великого посту, але й всього життя людини. Свт. Іриней Ліонський навчає: «Слава Божа, сяйво Боже, Боже торжество – це людина, яка виросла до повної міри своєї величі».
Великою і невимовною радістю наповнюються серця вірних Української Православної Церкви, бо сьогодні, як світлосяйне сонце, засяяла пам’ять Собору усіх преподобних отців Києво-Печерських. Слово Собор означає зібрання. Так, ми сьогодні вшановуємо саме зібрання, великий сонм подвижників Печерського монастиря, які, як найясніші світильники, засяяли з надр печер, просвітили світлом свого благочестя нашу рідну землю і звістили радісну звістку Євангелія Христового з київських пагорбів по всій Русі.
Нині ми прославляємо не одного чи двох, а більше двохсот святих Божих, які входять до Собору преподобних Печерських. На чолі Собору стоять преподобні Антоній і Феодосій Києво-Печерські – засновники чернечого життя на Русі. Саме навколо цих преподобних згуртувалась велика школа подвижників, які сформували уяву про ідеал святості у свідомості побожних наших предків. Мовчальники, затворники, посники, прозорливі, цілителі, чудотворці прославляються сьогодні нами, як «Стовп вогнеподібний і світлосяйне сонце».
Сьогодні в печерах Київської лаври спочиває більше 120-ти угодників. Ніде в світі немає такого місця, де б прославилась така кількість святих, Печерський монастир є дорогоцінною духовною скарбницею нашого народу, показником святого життя побожних предків. Відвідуючи київські печери і прикладаючись до святих мощей, ми освячуємось благодаттю Духа Святого, яка діяла у преподобних отцях під час їхнього земного життя, і яка діє в їхніх чесних тілах і після їх блаженної кончини.
Про життя більшості преподобних Печерських нам нічого не відомо, але про їхній священний подвиг нам засвідчують нетлінні тіла цих праведників. Лавра стала колискою Православ’я в землях Русі, бо саме за зразком Києво-Печерської обителі на території не тільки теперішньої України, але й Росії, Білорусії створювалися чисельні монастирі. Печерські подвижники стали прикладом для наслідування всім нам і невипадково називаються Всесвітніми світильниками.
Саме заснування Києво-Печерського монастиря супроводжувалося різними знаменнями і чудесами. Матір Божа – Цариця Неба і землі – обрала столицю нашої держави Богоспасаємий град Київ собі за уділ, який після Єрусалиму і Афону є третім жеребом Пресвятої Богородиці. Тому ми, за словами ап. Павла: «Маючи довколо себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням підемо на подвиг, який чекає на нас»(Євр. 12. 1). Повчаймося за словами свт. Григорія Палами, який в бесіді на 2-у Неділю Великого посту пише: «…поскільки Царство Боже приблизилось, то ділами покаяння зробімо себе достойними його, зробімо зусилля над собою, відкидаючи злі свавілля і навики; бо Царство Небесне здобувається силою, ті хто докладають зусиль отримують його. Наслідуймо терпіння, смирення і саму віру Богоносних отців, умертвивши наші тілесні члени земні: перемігши блуд, нечистоту, пристрасті, злі бажання і жадібність».
Дорогі браття і сестри! Нехай же подвиги, житіє, стійкість у православ’ї свт. Григорія Палами і всіх Преподобних Києво-Печерських стануть для нас прикладом для наслідування і, керовані ними, маючи таких провідників та заступників, досягнемо осель вічного спокою, де немає, ні болю, ні журби, ні зітхання, а життя безкінечне. Амінь.
За матеріалами: Рівненська Єпархія.