Після закінчення служб Тріоді постової вступає в богослужбовий вжиток Тріодь квітна. Тріодь квітна містить молитвослів’я, які славлять Воскресіння Господа Ісуса Христа та події, що відбулися після Воскресіння Христового. Таким чином, Тріодь квітна використовується при богослужінні від першого дня Великодня до Тижня Всіх святих, охоплюючи період часу в 57 днів. В Уставі цей час називається періодом П’ятдесятниці, від чого і Тріодь квітна інакше іменується Пентікостаріоном (Пентікостарієм).
Найголовніші спогади, яким присвячені богослужіння Тріоді квітної, належать до трьох найважливіших подій прославленого стану Господа: Воскресіння Христове, Вознесіння Його і Зішестя Святого Духа на апостолів. Всі інші дні від Пасхи до П’ятдесятниці по відношенню до цих свят є днями предсвята і віддання свята, так що за особливостями богослужіння весь період співу Тріоді квітної поділяється на відділи: Пасхальна (Світла) седмиця, Тижні після Пасхи – від Антипасхи, Неділі про Фому, до віддання Пасхи, Тижні від віддання Пасхи до Вознесіння і від Вознесіння до Неділі Всіх святих.
В ряду рухомих Господніх свят Свято Пасхи займає центральне місце, а в ряду всіх християнських свят Пасха Христова є найвищий, радісний і урочисте свято над святами і торжество із торжеств.
Світле свято Воскресіння Христового найменовано Пасхою за внутрішнім співвідношенням зі старозавітнім святом Пасхи, яке, в свою чергу, так було назване на спогад тієї події, коли при виході євреїв з Єгипту ангел, що вража первістків єгипетських, бачачи кров пасхального жертовного агнця на дверях єврейських осель, проходив мимо (євр. “песах”), залишаючи недоторканними первістків єврейських. Згідно з цим старозавітним спогадом і Свято Воскресіння Христового, позначаючи проходження від смерті до життя і від землі до неба, отримало назву Пасхи. Інше стародавнє тлумачення свята, зобов’язане своїм походженням грецьким екзегетам, пов’язує його з співзвучним грец. “Страждаю”.
Воскресінням Господа Ісуса Христа з мертвих завершився Боголюдський подвиг спасіння, відтворення людини. Воскресіння стало свідченням того, що Ісус Христос є істинний Бог і Господь, Викупитель і Спаситель. Христос помер плоттю, але плоть Його з’єднана в одну Іпостась незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно з Богом Словом. Христос воскрес, бо смерть не могла втримати у своїй владі тіла і душі Христа, що знаходяться в іпостасній єдності з Джерелом вічного життя, з Тим, Хто за Своїм Божеством є Воскресіння і Життя.
У Домобудівництві спасіння Воскресіння Христове є явленням Божественної всемогутності: Христос після смерті Своєї зійшов у пекло, “як і захотів”, зкинув смерть, “яко Бог і Владика”. Воскрес на третій день і з Собою воскресив Адама та весь людський рід від пекельних кайданів і тління. Зламавши врата (твердиню) смерті, Христос показав шлях до життя вічного.
Ісус Христос воскрес, як початок померлих, первісток серед померлих(Кол. 1, 18). Воскреснувши, Він освятив, благословив і затвердив загальне воскресіння всіх людей, які встануть з землі під загальний день воскресіння, як з насіння виростає колос.
Воскресіння Господа Ісуса Христа свідчить, що Він воістину є Син Божий – “воскрес яко Бог”. Воно відкрило славу Його Божества, приховану до того під покровом приниження.
Тіло Ісуса Христа повстало у славі. У Ньому відбувається велика і спасенна новотворча дія. Він Собою оновлює наше єство, підпале тлінню.
Воскресінням Господа завершується перемога над гріхом і його наслідком – смертю. Знищена смерть. Відкинуто, засуджено стародавнє засудження смерті. Розірвані узи пекла, і ми позбавлені від адового мучительства. Смерть після Воскресіння Христового не володіє тими, що благочестиво жили і померли, бо Христос зруйнував державу (владу) смерті Своєю смертю і подав життя в Воскресінні.
Христос воскрес, перемігши смерть. Але і після Його Воскресіння смерть в людстві тимчасово ще продовжує забирати свої жертви. Але вона тільки переплавляє сосуди нашої душі – тіла для відтворення в день воскресіння в новому, духовно оновленому вигляді. І так як плоть і кров не можуть наслідувати Царства Божого і тління не наслідує нетління, то наше душевно-тілесне життя є тільки зерно для посіву, яке повинно згнити – в смерті, щоб дати колос – нове життя. Наше тління в смерті є шлях до нетління. Як Христос помер за тілом, і ожив духом, так і ми звільняємося Ним від закону гріха і смерті за законом духу і життя в Ньому (Рим. 8, 2).
Через Своє Воскресіння Христос учинив нас переможцями смерті, і життям у Христі ми отримуємо початок дарованого Його воскресінням безсмертя нашого смертному єству: “Ніхто ж нехай не боїться смерті, – вигукує святий Іоанн Золотоустий – визволила бо нас Спасова смерть”.
Тому так захоплено душа християнина в день Святої Пасхи: спасенна і світлосяйна ніч Воскресіння Христового є провісницею майбутнього дня загального воскресіння. Це – воістину Пасха велика, Пасха, що двері райські нам відкриває, бо проходить смерть, є нетління і вічне життя.
Живоносне Христове Воскресіння просвітило все творіння. Христос осяяв всю Вселенну Божественними променями Свого Воскресіння.
Пасха є найдавнішим святом християнської Церкви. Воно встановлене і святкувався вже в апостольський час. Стародавня Церква під ім’ям Пасхи з’єднувала два спогади – про страждання й про Воскресіння Христа і присвячувала її святкуванню дні, що передують Воскресінню і наступні за ним. Для позначення тієї й іншої частин свята вживалися особливі найменування – Пасха страсна або Пасха Хресна й Пасха Воскресіння. Згідно з характером спогадів перші з цих днів вшановувалися постом, другі – урочистою радістю. Згодом ці дні отримали назви Страсної та Світлої седмиці.
У перші століття християнства Пасху святкували не скрізь в один час. На Сході, в малоазійських церквах, її святкували в 14-й день нісана (за нашим березень – квітень), на який би день седмиці не доводилося це число. Західна Церква здійснювала її в першу неділю після весняного повного місяця. Спроба встановити згоду між Церквами в цьому питанні була зроблена за святого Полікарпа, єпископа Смирнського, в середині II століття. I Вселенський Собор 325 року визначив святкувати Пасху повсюдно в один час. Соборне визначення про Пасху до нас не дійшло. З стародавнього часу Православні Помісні Церкви визначають дату святкування Великодня за так званою александрійською пасхалією: в першу неділю після пасхального повного місяця, в межах між 22 березня і 25 квітня. На VI Вселенському Соборі було вирішено іншу розбіжність про час припинення посту перед Великоднем: було постановлено припиняти піст в середні години ночі після Великої суботи.
Божественній славі Воскреслого Господа і величі світлого свята Пасхи відповідає висока і особлива урочистість, якою супроводжуються богослужіння в перший день Пасхи і на всю Світлу седмицю.
Темні облачення священнослужителів змінюються світлими. До початку пасхального богослужіння з вечора в храмі читаються Діяння апостолів, як складові непорушного свідоцтво істини Воскресіння Христового.
До початку пасхальної утрені храм, за стародавнім звичаєм наповнюється фіміамом на знак достатку благодаті, отриманої нами через Воскресіння Христове. У давнину для цього в храмах поставлялися посудини з вугіллям, що горить і запашним фіміамом. Під час великоднього богослужіння в храмах запалюються всі світильники, і присутні в храмі стоять із свічками на знак повноти духовної радості.
З часу апостольського Церква здійснює пасхальне богослужіння вночі. Подібно до древнього обраного народу, не спати в ніч свого спасіння від єгипетського рабства, і християни не сплять у священну і найсвятішу і спасенну ніч Світлого Воскресіння Христового.
В кінці літургії в день Пасхи, після заамвонної молитви, відбувається освячення артоса. Артос (грец. – “хліб”) – це просфора великого розміру із зображенням Хреста або Воскресіння Христового. Артос покладається на день Пасхи на аналої в храмі у місцевої ікони Спасителя разом з образом Воскресіння Господнього. У кожен день Світлої седмиці після літургії за звичаєм відбувається хресний хід навколо храму: з ліхтарем, хоругвами, Євангелієм, іконами Воскресіння Христового та Пречистої Богородиці, зі співом канону Пасхи. Зазвичай обносять при цьому і артос. У монастирях після літургії артос переносять в трапезну при співі тропаря Пасхи, після трапези буває приношення артоса і потім його знову переносять в храм при співі 9-й пісні пасхального канону. У Світлу суботу артос роздроблюють при читанні встановленої молитви і роздається віруючим після літургії як велика святиня церковна для споживання перед прийняттям звичайної їжі.
Історично вживання артоса виникло як наслідування апостолів, які, мали звичай споживати трапезу разом з Господом, уявляли собі Його присутнім серед них. Разом з тим артос нагадує, що Ісус Христос Своєю Хресною смертю і Воскресінням став для нас справжнім Хлібом вічного життя.
Свято Пасхи з часу його встановлення був найсвітлішим загальним, тривалим християнським торжеством. Від днів апостольських християнська Пасха, як і старозавітня, тривала сім чи вісім днів, якщо рахувати всі дні безперервного святкування Великодня до понеділка після Неділі про Фому. Отці Церкви та церковні правила (VI Вселенський Собор, прав. 66) велять віруючим у всю Світлу седмицю вправлятися в храмах у псалмах, співах і піснях духовних, радіючи і тріумфуючи за Христа.
Світла седмиця закінчується на восьмий день – в Неділю про Фому, яка здавна становила особливу урочистість – ніби заміну, повторення самого пасхального дня, від чого і була названа Антипасхою. З цього дня починається коло Тижнів і седмиць цілого року, тому Антипасха називається ще Неділею новою, Днем оновлення, Оновленням. Такі назви тим більше пристойні для цього дня, що в день восьмий Сам Господь благоволив оновити радість Свого Воскресіння новим Своїм явленням апостолам, в тому числі апостолу Фомі, який дотиком до ран Господа переконався в дійсності Його Воскресіння, на згадку про що ця Неділя отримала також назву Неділі про Фому (у просторіччі Фомина Неділя, а також Радісна неділя, Червона гірка).
Вказуючи на те, що відбувається оновлення природи після зимового сну, служба Неділі про Фому спонукає віруючих пробудитися від сну гріховного, звернутися до Сонця Правди – Христа. У співах цієї Неділі Свята Церква, вказуючи на радісну істину Воскресіння Господа, особливо звертає наш побожний погляд на істину Його Божества і людської природи
Після Свого Воскресіння Господь Ісус Христос перебував на землі сорок днів, будучи з апостолами і навчаючи їх таємниць Царства Божого. Тому і Свято Пасхи святкується протягом сорока днів.
Після Пасхи, починаючи з Неділі про Фому до П’ятдесятниці, налічується сім тижнів, а до віддання Пасхи – шість.
За своїми спогадами ці Неділі і седмиці після Пасхи відносяться до Божественного прославляння Воскреслого Христа, Який вознісся на небеса і послав Духа Святого на Своїх учеників.
Всі неділі після Пасхи, до віддання Пасхи, маючи кожна особливе спогад, присвячені і спогаду Воскресіння Христового. що відбивається в службах цих Неділь і наступних за ними седмиць.
Після другої Неділі та седмиці після Пасхи – про Фому- слідує Неділя святих жон-мироносиць. У цю Неділю Церква згадує святих жон-мироносиць, праведних Йосифа Аримафейського і Никодима – таємних учнів Христових, які були свідками смерті і Воскресіння Господа.
Згадуючи свідків поховання і Воскресіння Господнього. Церква своїм богослужінням поставляє нас на Голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф н Никодим, і в саду в гробі, де вони покладають Тіло Ісуса Христа і де потім мироносиці першими удостоюються бачити Воскреслого Господа. Церква оспівує в цьому богослужінні Хрест і спасенну смерть Господа, славне Його Воскресіння. а потім уже святий подвиг віри і любові учнів і учениць Господніх, нагадуючи, що першим і переважним предметом спогадів і прославлення повинен бути і тепер, як завжди. Сам Господь, Який перетерпів за нас страшні муки і воскрес.
У четверту Неділю після Пасхи Церква згадує зцілення розслабленого, що був недужим 38 років (Ін. 5. 1 – 14), промовлене слово Ісуса Христа в другий рік Його євангельської проповіді під час іудейської П’ятдесятниці. У зціленні розслабленого ми бачимо благовістя про силу і славу Христа розп’ятого, Котрий Воскрес і осяяв світ світлом Свого Воскресіння.
З спогадом про зцілення розслабленого в деяких тропарях канону утрені з’єднується прославляння святого Архистратига Божого Михаїла, бо євангельське читання про розслабленого благовістить, що ангел Господній збурював воду в купальні Силоамській, а Михаїл є Архистратиг небесних сил, служителів віруючих. У середу четвертої седмиці після Пасхи святкується Переполовення (слов. – “половина”) П’ятдесятниці – половина часу від Пасхи (двадцять п’ять днів) до зішестя Святого Духа на апостолів. У цей день згадується євангельська подія, коли Спаситель в переполовення старозавітного свята Кущів навчав у храмі Єрусалимському про Своє Божественне посланництво і живоносну воду, під якою розуміється благодатне вчення Христове і дари Святого Духа. Про цю воду говориться і в тропарі свята. Тому в свято Переполовення відбувається в храмах освячення води.
Недільне богослужіння п’ятого тижня і служба наступних седмичних днів присвячені євангельської бесіді Господа Ісуса Христа з жінкою самарянкою в перший рік Його євангельської проповіді в дні П’ятдесятниці, коли Господь ішов після Пасхи з Юдеї в Галилею. Ця бесіда, що належить до днів П’ятдесятниці, служить разом з тим свідченням Божественної слави воскреслого Господа, що подає “воду живу, яка висушує джерела гріхів” і “скверни душевні омиває”.
У службах свята оспівується, як Господь Ісус Христос Своїм благодатним словом, живою мудрою бесідою, чудесною красою прекрасного Свого Лиця відроджує душі людей, піднімає духовно занепалих, повертаючи на прямий, істинний шлях тих, що відійшли від нього. Так, самарянка, пізнавши благосердя Господа, який подав їй воду життя, і напившись вдосталь водою Премудрості Божої, успадкувала Царство Небесне.
В Неділю шосту після Пасхи, про сліпого, згадується дарування Ісусом Христом в Єрусалимі зору сліпому з народження в третій рік Його євангельської проповіді, в свято Кучок, або свято оновлення храму (Ін. 7, 2; Ін. 10, 22). Це чудо відкриває Божественну силу і славу Воскреслого Господа, Який є Світла Податель і істинне Світло. Піснеспіви служби Неділі про сліпого оповідають, за Євангелієм, і про духовне прозріння сліпого, про поступове наростання його віри в Господа Ісуса Христа. Складені богонатхненними отцями піснеспіви ці пройняті глибокими думками та різноманітними святими почуттями. У них глибока жалість до нещасного страждальця, для якого з народження був закритий світ Божий у всій його чудовій красі, і трепетне благоговіння перед всемогутністю Божою, Хто відкрив сліпому очі, і скорбота закам’янілістю і духовному засліпленні фарисеїв, які і після цього продовжували, проте , торкнеться у своїй духовній сліпоті. Служба Тижня про сліпого звернена до кожної душі, приводячи до свідомості, що кожен із нас схильний сліпоти духовної, затьмарив гріхом свої душевні очі.
У середу шостий седмиці після Пасхи здійснюється віддання Пасхи і починається передсвято Вознесіння Господнього (один день).
підготував протоієрей Миколай Капітула