сьогодні
23
листопада 2024
НЕДІЛЯ 6 – ТА ПІСЛЯ ПАСХИ. ПРО СЛІПОГО.
23 травня 2020
Dubnosobor

Євангельський сліпий був позбавлений як тілесного зору, так і духовного, тому що не знав Христа і був обділений світлом Його благодаті. Тим не менш, він був смиренною людиною. Причиною його смирення була скорбота про відсутність зору.

Якщо зарозумілість затьмарює душу, то смиренність просвіщає її і допомагає “бачити”. Сліпий не мав заздрості і гордості фарисеїв. Душа його була чистою, а наміри – благими. У нього були всі причини для того, щоб побачити світлоносну благодать Божу.

pereslduvannya_hristiyan_838_1401012977

Христос приходить до нього, хоча сам сліпий не шукав зустрічі з Господом. Бог являє Собою началом всякого блага. Він приходить, щоб зустріти сліпого. Господь знає, що таїть у собі ця людина, Бог «знає серця і думки» (Пс. 7:10). Він, знаючи, що сліпий має всі причини для сприйняття дива, дає йому можливість показати свою доброчесність. Бог, будучи началом чуда, бажає і вимагає участі самого сліпого, щоб досягти необхідного результату.

«Він плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому. І сказав йому: Іди, вмийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим» (Ін. 9:6 -7). Ця, здавалося б, проста дія є, проте, чудесною і такою, що таїть в собі Божественну силу. Це нагадує розповідь книги Буття, коли Бог “з пороху земного” створив людину, показуючи нам, що Він був Творцем і тоді, і зараз. Тоді Він створив людину, зараз – прийшов визволити її та обожити. За допомогою глини Він заповнює те, чого не діставало в очах сліпого, доторкнувшись до них Своїми чудотворними руками.

 pereslduvannya_hristiyan_426_1401012982

Те, що було звершено зі сліпим, є істинним Божественним чудом, яке перевершує всі закони людської логіки. За людськими мірками глина, що потрапила в очі, може стати причиною втрати зору і для здорової людини. Вона аж ніяк не може стати ліками, які зціляють від сліпоти. Але в Божих руках глина стає матеріалом для здійснення чудесного повернення зору. І диво це не піддається поясненню.

На питання, як це сталося, відповідь: «невимовно». Цьому диву, так само як і багатьом іншим, ми з вірою поклоняємося. Дотик рук Христа, його плювок і все, що виходить від Його Божественного Тіла, де живе Бог Слово, є джерелами чудес. Але для них необхідна віра, що перевершує людський розум і віддає Христові того, хто нею володіє. Так чинить і сліпий. Будучи смиренним, він відрікається від людської логіки на користь Божественної. Він робить все, що велить йому Христос, адже його чиста і невинна душа вірить в перевагу Божественного розуму над людським. Все, що говорить і робить Христос, здається людській логіці парадоксальним і немислимим, а, насправді, є істинним і мудрим. Хоча тілесні очі сліпого закриті, очі його душі відкриті Христу.

Апостол Петро пише християнам про Христа: «Якого, не бачивши любите, і в Якого віруєте, хоч донині не бачили, і радієте радістю невимовною і преславною» (1 Пет. 1:8). Мова йде про тих, чиє життя було бездоганним. Таким,  вочевидь, був і сліпий. Коли діє Бог, віруючий приймає Його дії, не питаючи, як і яким чином це відбувається, але підпорядковується і слухається. Ця віра притягує до себе благодать, відкриваючи не тільки тілесні очі, але і душевні.

 pereslduvannya_hristiyan_68_1401012986

Тому сліпий охоче погоджується на використання глини як ліків від сліпоти, на ділі показуючи свою віру і послух Христові. Він іде в купальню Силоам, занурюється в неї і прозріває. Він розуміє, що глина і води Силоамські не принесли б зцілення, якби до них вдався хтось інший. Тут відбувається щось принципово інакше. Під видимими речами, глиною і водою, діє інша сила, якась зціляюча благодать, а саме – плювок Христа і дотик Його пальців до хворих очей сліпого. Тіло Христа виливає істинне Світло Сина і Слова Божого, що воскрешає мертвих. Так починається внутрішній зв’язок та спілкування з Христом.

Віра і чисте життя

Очищаючи свій розум, людина відображає святе світло благодаті, пізнає себе, своє призначення і, наскільки це можливо, Бога. Вона стає житлом Божим, набуває пізнання Бога, яке полягає в досвіді, переживанні, а не інтелектуальному знанні. Це досвід Церкви і святих. Достатньо, щоб людина смиренно визнала себе сліпцем,  «осліпленим духовними очима», як співає наша Церква, і від усього серця попросила Христа про зцілення через церковні таїнства. Молитва «просвіти мою темряву» характерна для життя святих , які через очищення знаходять зір і завдяки благодаті і силі Святого Духа умоглядно бачать видіння і таїнства.

Так сталося і з колишнім сліпим. Христос дарував йому світло як тілесних очей, так і очей душі. Його віра, чистота серця, ставлення до зарозумілих і гордих фарисеїв показують, що внутрішньо він був відданий Христу. А це, в свою чергу, свідчить про духовне прозріння, що є куди важливішим, ніж тілесне. Очі розуму просвіщаються, і людина встає на шлях життя за образом Христа, постійно вдосконалюючись та уподібнюючись Богу. Колишній сліпий повсюдно розповідає про диво, яке звершив Ісус, знову і знову повторюючи: «Сліпий був, а тепер бачу».

 pereslduvannya_hristiyan_365_1401012996

Його чиста і міцна віра, так само як і прагнення його серця, допомагають йому побачити в Христі не просто людину, але Богочоловіка.

Просвітлення душі сліпого – це відвідування його благодаттю Святого Духа, який закликає жити за прикладом Христа. Це прямий шлях до постійного зв’язку та спілкування з Богом.

Павлос Муктарудіс, богослов

За матеріалами: Православний оглядач