брате Первоверховного ,
Андрію, Владиці всіх молися,
щоб послав мир усьому світові
і душам нашим велику милість»
Возлюблені у Христі, брати і сестри! У цей знаменний день богослужбового життя українських християн 
Мати Церква прославляє нашого національного Апостола, Учня Христового, який був першим покликаний Самим Спасителем для служіння, про якого завжди по закінченні Святої Літургії виголошуємо, як про основоположника Української Церкви.
Святої пам’яті Митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Усі народи християнського світу високо почитають найперше своїх Святих. Те саме мусимо робити й ми – почитати всіх християнських святих, але в першу чергу таки своїх. Бо й Христос заповів Своїм Апостолам, а через них і нам: «Ідіть раніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Мт. 15,24). Для нас «дім Ізраїлів» – це дім Український! Цією Своєю Заповіддю Ісус Христос поблагословив національну церковну працю всім народам світу» («Митрополит Іларіон Огієнко. Українська патрологія»)
Апостол Андрій Первозванний був родом з Вифсаїди Галилейської, що була розташована на березі Генісаретського озера. З раннього дитинства Андрій зі своїм старшим братом Симоном допомагали своєму батькові Іоні ловити рибу. Мабуть ще тоді, підлітками, вони бачили струджені руки свого батька, який показував, як кермувати човном, орієнтуюсь по сяйву зірок у небі, як понад підліткові зусилля добиратись до певної глибини тієї водойми, щоб вправно укинути невода… як промайне час і вже вони стануть служителями Неба, як стануть ловцями людей…. Саме цей життєвий досвід їм допоможе збагнути слова і вчинки Свого Учителя: «Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день.
Надходить он ніч, коли жоден нічого не зможе виконувати. (Ів. 9, 4).
Вже на світанку життя Андрій разом зі своїм товаришем Іваном, попри нездоланне бажання відіспатись після нічної праці, буде цінувати кожну мить дня. Почувши виконання слів пророка Ісаї: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (Мк. 1, 2-3), двоє друзів щоденно будуть поруч з Хрестителем, відмовившись від усіх радощів мирського життя тогочасного світу, допомагатимуть рівняти путь майбутньому Месії.
І лише дивні слова Учителя: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу. Це Той, про Котрого я сказав: за мною йде Чоловік, Який став попереду мене, тому що Він був раніше за мене. Я не знав Його; але для того прийшов хрестити у воді… І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий» (Ін.1.29-31, 34), переконають їх піди слідом за Сповненням науки Івана Хрестителя.
Вже незабаром Андрій шукатиме свого брата Симона, майбутнього Первоверховного Апостола Петра і скаже йому: «Ми знайшли Месію, що означає Христос» (Ін.1, 41). Того дня відбудеться те, що було прикладом для самого Андрія з дитинства, слухатись і ходити за своїм братом, і саме він «…привів його до Ісуса. На нього ж споглянувши, промовив Ісус: Ти Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, що визначає: скеля» (Ін. 1, 41-42)
Мати Церква молитовно оспівує першого благовісника Христового: «Бачачи в тобі, Святий Андрію, віри і любові полум’я, Господь знову зустрів тебе на озері Генісаретському як рибалку, разом з братом твоїм, коли вкидали ви сіті в глибину, і сказав вам: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей». Ти ж пішов за Ним і богонатхненним словом, як сіттю, людей ловив для Христа, з ними ж і ми, уловлені тобою на спасіння, взи¬ваємо до тебе» (Акафіст Апостолу Андрію).
З того часу першопокликаний серед апостолів Андрій повсякчасно ходитиме за Христом. Постійно розмірковуючи над майбуттям світу, він одного разу почує дивні слова Господа: «Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується! (Мк. 13,2) Вже незабаром, на Оливній Горі він з апостолами наважиться запитати: «Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака, коли все те виконатись має? Ісус же почав промовляти до них: Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє, кажучи: Це Я. І зведуть багатьох. І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних. Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм. Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана». (Мк. 13, 4-10). Ці слова небагатолюдної проповіді Месії немов визначили майбутню долю усіх чотирьох слухачів: Петра, Якова, Івана та Андрія.
Об’явивши будучність, Господь водночас за три роки і укріплював віру Своїх учеників. Мабуть Андрій дуже радів зціленню Гадаринського біснуватого, пам’ятаючи, як ще підлітком, було моторошно, крізь темряву ночі, прямувати до батькового човна повз схожі гробовища… (Мк, 5, 2). Дивувався він і чуду нагодування Господом п’ять тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибами (Ін.6.8-9) та багатьом іншим дивовижним моментам з життя Божественного Вчителя.
Разом з усіма апостолами Первозванний радів, зустрічаючи Воскреслого Господа, і в день П’ятидесятниці сподобився прийняття Святого Духа і згідно веління свого Господа вирушив проповідувати Євангеліє усьому творінню.
Стародавній переказ говорить, що перед розселенням з Єрусалиму, всі вони зустрілися востаннє у одному місці, і там, за навіюванням Духа Божого, склали так званий апостольський план майбутньої всесвітньої проповіді. При цьому, як колись ізраїльтяни при унаслідуванні обітованої землі, по частинах розділили між собою весь тодішній світ.
Частиною Святого Апостола Андрія стали обширні країни Віфінії і Пропонтиди, Греції і Македонії, Фракії і Скіфії. Тому саме там він проповідував слово Боже, утверджуючи Христову Церкву. Апостол пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, перетнув побережжя Чорного моря, Грузію, Крим, Тавриду і по Дніпру піднявся до того місця, де стоїть Київ. На тому місці, де Андрій Первозванний встановив хрест, побудована у Києві Андріївська церква.
Пройнятий Духом Божим, Апостол благословив священні пагорби Києва. Поставив на одному з них хрест, і, звернувшись до учнів своїх, сказав: “На цих горах возсіяє благодать Божа, і град великий має бути і церкви многі має Бог воздвигнути…”.
Цей факт апостольської проповіді на наших теренах підбадьорує українських церковних достойників стояти на шляху утвердження Автокефалії Української Церкви, адже і в нас проповідував Апостол. «Для визнання Церкви нашої Церквою Первозванною, – пише Митрополит Іларіон (Огієнко), продовжуючи думку Преподобного Нестора літописця, закарбовану в творі «Повість минулих літ» – досить і того, що Апостол Андрій дійсно був на нашій землі, дійсно навчав на Русі Слова Божого… Вже від часу Апостола Андрія християнство ніколи й не переводилося в нас, але постійно мало більше чи менше число своїх прихильників… Таким чином, Церква наша веде свій початок від самого апостола й правдиво зветься Церквою Первозванною».
Після цього, відвідавши ще багато міст Греції, Святий Андрій прибув у Патри Ахайські (нинішній Патрас). У той час вже лютувало перше гоніння на християн, підняте Нероном. Не дивлячись на це, висока проповідь Апостола і чудодійна сила його над хворіючими і біснуватими у короткий час привернули багатьох до Христа. Храми язичницькі помітно пустіли, а число християн невпинно зростало. Роздратований цим, правитель області Егеат, заточив святого Андрія у темницю, але любов вірних не залишила Апостола і в ув’язненні: безліч народу щодня стікалася до темниці слухати його натхненні проповіді, так що правитель, побоюючись народного повстання, поспішив засудити апостола на хресну смерть.
Коли Святий Андрій був приведений туди, де був приготований хрест, то, побачивши його здалека, голосно сказав: “Радуйся, Хресте, плоттю Христовою освячений! Перш, ніж зійшов на тебе Господь мій, ти страшний був для земнородних; але тепер, коли ти вмістив у себе любов Небесну, бути розпростертим на тобі є дар. Знають вірні, скільки приховано в тобі щедрот, скільки уготовано за тебе нагород. Небоязливо і весело йду я до тебе, але і ти з веселістю і радістю прийми мене, учня що розіпнувся на тобі Господеві”. Два дні продовжувалися хресні страждання Святого Андрія. Весь цей час він не переставав повчати натовпи народу, що оточували хрест його. Під кінець другого дня небесне світло осяяло обличчя його і страждальник мирно відійшов до Господа при сходженні сонця в 13-й день грудня (за старим стилем) біля 70-го року по Різдві Христовім.
Сьогодні, молитовно вшановуючи нашого Апостола, сподіваючись на його Небесний патронат над нашою державою і Церквою, знаючи духовні сподівання наших вірних в часі сучасних випробувань, просімо словами тропаря про мир у цілому світі та в Україні, взиваючи: «Апостоле Первозванний, брате Первоверховного, Андрію, – Владиці всіх молися, щоб послав мир Україні й усьому світові, а душам нашим велику милість». Амінь.