Сьогодні святе Євангеліє розкриває нам велику тайну Втілення Божого Сина. Для того, щоб спасти людину і піднести її над цим природним світом, впровадити її у Небесне Царство, відкрити зачинені двері Небесного Сіону, Син Божий із упокоренням уподібнюється людям.
У сьогоднішньому святому Євангелії ми чуємо багато імен Старозавітних патріархів. Святий Євангеліст Матфей описує родовід Спасителя, почавши від першого Богом обранця Авраама…
Проминуло 14 родів від Авраама до царя Давида, 14 родів – від Давида до Вавилонського переселення, 14 родів – від Вавилонського переселення до Христа.
Із приходом Божого Сина на світ у людському тілі сталося незмірне чудо. Бог принизився до Свого сотворіння і людську природу підніс до великої гідності, участі у Божій природі… «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами…» (Ін.1, 14).
Спаситель упокорив Себе до бідного вертепу, применшив Себе до Сина бідного теслі з Назарету. Розв’язка цього таємного чуда є у безмежній Божій любові: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.» (Ін.3, 16).
Дорогу до цього вічного життя нам указує Божественний Спаситель. Вона не провадить через тимчасові блага цього світу, а через самовідречення; не через багатства, а через любов до ближнього; не через гордість, а через смирення.
Ознакою світу є гордість, а ознакою Христового Царства є смирення. Господь дав нам багато прикладів смирення у Своєму житті на землі, тому промовляє до нас: «візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем…» (Мф. 11, 29).
Сьогодні задумаймось про те, що смирення є підставою релігії. «Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його». (Пс. 102, 2). У цих словах Святого Письма міститься увесь зміст шанування Бога. Людина не може забути, що вона є Божим сотворінням і в усьому залежна від свого Творця — Бога. Бог сотворив нас, щоб ми Бога любили і Йому вірно служили, і за це отримали в нагороду вічне життя. Бог обдаровує нас різними дарами природними і надприродними. Тому кличе Божий голос у Святому Письмі: «не забувай усіх добродійств Його» (Пс. 102, 2). «Хто, як Бог?» – сміливо закликав верховний Архистратиг Михаїл до збунтованих злих ангелів. Хто з вас, навіть найвищих ангелів, світлоносців, може рівнятися з Богом? Коли так промовив Архистратиг Михаїл до ангелів, то що ж можна говорити про нас, немічних людей? Проте гордості у світі багато. Ця гордість – дух часу, що відмовляється слухати Бога і святу Церкву. Гордість світу величається своїми здобутками.
Так, люди забувають слова Святого Письма: «Що ти маєш, чого б не одержав? А якщо одержав, чого хвалишся, нiби не одержав?» (1Кор.4, 7). Люди чомусь забувають, що Бог в одній хвилі може перекреслити найсміливіші плани. Господь говорить: «нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12, 20).
Смирення — це основна чеснота, якої хотів нас навчити Божественний Спаситель. Він Сам так упокорився, що применшив Себе на Хресті. Його покора принесла спасіння для світу.
І сьогодні упокорює Себе Спаситель на тисячних престолах у святій безкровній жертві під видами хліба і вина.
Без смирення наші молитви не подобаються Богові, а «Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс.50, 19). У гордих людей є порожнеча душі. Вони підіймаються високо, як порожні колоски у порівняні з повними. Тому сьогодні, коли свята Церква наближає нас до Вифлеємської радості, готуймо дорогу Господові у глибокій вірі і смиренні, бо смирення є нашим мірилом наближення до Бога, а гордість — мірилом нашого віддалення від Бога.
Смирення провадить людей до великих діл. Святий апостол Петро говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет.5, 5).
У Святому Письмі читаємо про смиренного патріарха Йосифа. Господь дає йому пророчі сни, брати його ненавидять і продають чужим купцям у неволю. Та Бог не опускає смиренного Йосифа в чужині. За Божою ласкою він стає заступником єгипетського царя і рятує свій народ від голодної смерті.
Смиренний пророк Мойсей стає провідником Ізраїльського народу і чудесним способом провадить його через море і пустелю до Обіцяної Землі. На його молитву спадає на єгипетський народ 10 важких кар. Під ударом його чудодійної палиці розступається Червоне море і робить суху дорогу для сотень тисяч мандрівників. На його молитву дика пустиня вкривається животворною манною; сухі скелі видають живу воду.
Смиренний, молодий Давид отримує перемогу над силачем Голіафом.
Смиренна Марія, яка вважала себе Господньою слугинею, була вибрана на найвище достоїнство Божої Матері. «Це покора учинила, Що Ти Бога породила…» (Церковна пісня).
Смирення святого апостола Петра, який промовляв до Ісуса, «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк.5, 8), зробила його Першоверховним апостолом. За своє смирення він почув слова: «ти Петро, тобто камінь, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її…» (Мф.16, 18).
Смирення святого апостола Павла, який уважав себе найменшим серед апостолів, зробила його першоверховним із апостолів, хто своїми сильними проповідями поширив християнську віру в найдальші закутки тодішнього світу.
Через смирення тисячі християнських мучеників ставали найбільшими героями, у язичницьких аренах, на палаючих вогнищах за правду християнської віри.
Отож сьогодні, коли свята Церква ставить перед нами смирення Божого Сина, Який замінює Небесну славу на вбогу Вифлеємську печеру, пам’ятаймо, що основною чеснотою, яка наближає нас до Бога, є смирення. У смиренні служімо своєму Богові, у смиренні відвідуймо Божий Храм, у смиренні приймаймо терпіння, а Господь смиренним серцям дасть Свою ласку і благодать… Амінь.