Дорогі браття і сестри! Подія сьогоднішньої євангельської розповіді, 
відбувається у Храмі. І ми задаємося запитанням, для чого люди відвідують Храм Божий? Не кожен приходить до Храму, маючи за ціль молитися. Чимало туристів відвідують визначні пам’ятки архітектури, якими є старовинні церкви, щоб в такий спосіб дізнатися історію міста, країни, народу. Ще більше людей ходять до Храму із звички чи встановленої традиції. І лише дуже мала частина людей відвідує Святиню, щоб мати ближче спілкуванням із Богом та насолодитися духовною їжею.
Притча про митаря і фарисея є прекрасною ілюстрацією того, якою повинна бути молитва. Всі ми прекрасно знаємо про негативне ставлення єврейського народу до митарів, які збирали податки зі своїх братів та сестер по крові збирали для загарбників, неправдиво при цьому збагачуючись.
Зупинімося лише на храмовій молитві. Без молитви, відвідування Храму втрачає будь-який сенс. Кожне місце особливої Божої присутності у Старому Заповіті, називалося «святим місцем» – місце, яке Бог собі призначив. Так як хвора людина, яка прийде до лікарні та не звернеться до лікаря, вийде із неї не будучи здоровою, так і християнин, який приходить до церкви та не вступить до діалогу з Господом Богом, приречений вийти з Храму таким же духовно зраненим, яким і зайшов до нього.
На прикладі двох людей із притчі можна без зайвих пояснень зрозуміти просту правду про те, якою повинна бути молитва – не проявом фарисейської гордині, а смиренням митаревої душі.
Чи може молитва фарисея бути прикладом для нашого повсякденного спілкування з Богом? Чи можна побачити у такій молитві бажання зростати в досконалості, чи лише пиху, гордість і егоїзм? Навіть, при тому, що все, що говорив фарисей про себе є правдою, Богові непотрібне таке вихваляння, а потрібне тільки чисте серце, та добра душа.
На прикладі молитви митаря ми усвідомлюємо слова Христа: «Не здорові потребують лікаря, а лише хворі». Не знаємо напевно, але цей митар із притчі нагадує нам іншого митаря, на ім’я Закхей, який заліз на смоковницю, щоб побачити Ісуса, а потім радо прийняв Його у свій дім. Митар у Храмі нікого не бачив, бо не смів і очей підняти, приклонивши голову здалеку. Митар же Закхей теж хотів непоміченим побачити Ісуса? Митар із Храму виходить прощеним, а митар Закхей це прощення отримує у себе вдома. Обидва стягнули на себе осуд інших, але отримали благословення самого Бога.
Якими ми вийдемо із Храму після Божественної Літургії, залежить від нас самих, від того, які ми сюди зайшли та чого хочемо попросити у Господа. Якщо ми до церкви зайшли митарями й молилися як митар, вийдемо іншими людьми. Якщо ми зайшли до Храму як фарисей і такою ж була наша молитва, то дарів Божих не отримаємо.
Отже, дорогі у Христі, Господь дає кожному з нас бути Дитиною Божою, дає можливість здобути Царство Боже, але для цього потрібно знайти у собі сили здійснити внутрішню переміну і, визнавши свої гріхи на сповіді, розпочати нове життя з Богом. Амінь.