Святий Рівноапостольний імператор Константин Великий народився в сім’ї цезаря Констанція Хлора (305-306). 
В той час Римська імперія була розділена на Східну та Західну, на чолі яких знаходилися два самостійні імператори, які мали співправителів. Одним із таких співправителів у Західній частині імперії був батько імператора Константина, який керував Галлією і Британією.
Мати імператора Константина, Свята цариця Єлена, була християнкою й виховала майбутнього імператора в повазі до християнства. Також і його батько не переслідував християн в підпорядкованих йому землях, хоча в інших частинах імперії переслідували християн.
Після смерті свого батька, в 306 році, 32-річний Константин був проголошений воїнами імператором Галлії і Британії. Піддані іншої частини Західної імперії просили його позбавити їх від жорстокого правителя Максентія. Константин пішов війною проти Максентія і, коли він з військом наближався до Риму, то, за Переданням, побачили на небі Хрест. Тієї ж ночі імператору з’явився у видінні Христос і звелів йому зробити прапор на зразок хреста та зобразити хрест на зброї, щитах і шоломах воїнів.
Після цього, здобувши блискучу перемогу над Максентієм, він став повновладним правителем Західної частини Римської імперії. У 313 році імператор Константин видає Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли став єдиним імператором всієї Римської імперії, розширює дію Міланського едикту про свободу християнського віросповідання на всю імперію. Після трьохсотлітнього гоніння на Церкву Христову, християни вперше дістали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії древній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на Схід, в містечко Візантій, який був перейменований на Константинополь.
Імператор Константин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну та різнорідну Римську імперію. Він почав різними способами підтримувати Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство.
Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворчий Хрест, на якому був розіп’ятий Господь Ісус Христос. Для цієї мети він відправив в Єрусалим свою матір, Святу царицю Єлену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом із Єрусалимським Патріархом Макарієм Свята Єлена приступила до пошуків й, за Промислом Божим, Животворчий Хрест був дивовижним чином знайдений у 326 році.
Знаходячись в Палестині, Свята цариця багато корисного зробила на користь Церкви. Так, вона наказала звільнити усі місця, пов’язані із земним життям Господа та Його Пречистої Матері від слідів язичництва та звеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Константин звелів спорудити прекрасний храм в честь Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріархові, а частину Хреста взяла зі собою для вручення імператорові.
Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, Свята цариця Єлена повернулася в Константинополь, де відійшла до Господа в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і за знайдення Животворчого Хреста цариця Єлена іменується Рівноапостольною.
В цей час мирне існування Християнської Церкви було порушене виникненням усередині Церкви непорозуміннями й розбратами від єресей, що з’являлися. Ще на початку діяльності імператора Константина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, що вимагали повторення Хрещення над відпалими під час гонінь християнами. Ця єресь була відкинута двома Помісними Соборами і остаточно засуджена Міланським Собором 316 року.
Особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, який посмів відкинути Божественну природу Сина Божого та вчив про створеність Ісуса Христа.
За наказом імператора, в 325 році був скликаний Перший Вселенський Собор у місті Нікеї, куди зібрались 318 єпископів. Сам імператор був присутнім на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена й складений Символ віри, в який був внесений термін “Єдиносущний Отцю”, такий, що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, що прийняв людську природу для спасіння людського роду.
Після Нікейського Собору Рівноапостольний Константин продовжував активну діяльність на користь Церкви. У кінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього усім своїм життям. Помер Святий Константин в день П’ятидесятниці в 337 році та був похований в церкві Святих Апостолів, в заздалегідь приготованій ним гробниці.