Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно вітаю всіх вас з великим святом Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього!
«Хрест – хранитель усієї Вселенної; хрест – краса Церкви, хрест – наша держава; хрест – вірних утвердження; хрест – ангелів слава і демонів язва» – такими словами богослужіння прославляємо ми хрест Господній, який завжди шанується нами, християнами, але особливо – в день цього свята.
Сьогодні ми водночас вшановуємо історичну подію знайдення Чесного Хреста і урочисте поклоніння йому, яке сталося у Єрусалимі завдяки побожним старанням віднайти цю святиню, здійсненим рівноапостольною царицею Єленою, матір’ю рівноапостольного імператора Костянтина Великого. Але також нині ми ніби повторюємо звершуване у Велику п’ятницю скорботне пошанування Страстей Господніх і Святого Хреста, як знаряддя перемоги Сина Божого над гріхом і самою смертю. Цим самим нагадуємо собі, якою дорогою ціною ми викуплені від рабства злу – ціною Крові Господа нашого Ісуса Христа.
Також ми урочисто прославляємо ту силу смирення Спасителя, яка була виявлена через хресну смерть, і завдяки якій стало можливим наше спасіння, нагадуємо собі про наш обов’язок, взявши хрест свій, слідувати за Христом. І хоча шлях цей є важким, однак всякий, хто йде ним, у силі цього смирення здобуває собі підтримку, зміцнення та спрямування.
«Якщо хто хоче йти за Мною, – говорить Господь – нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною. Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?» (Лк. 9:23-25). Через ці слова Євангелія усі ми отримуємо настанову про особистий обов‘язок кожної людини, яка бажає йти за Христом, – наслідувати Його смирення, Його жертовність, Його упокорення перед волею Отця Небесного і Його свідоме самозречення заради любові, тобто все те, що пов’язане із поняттям «нести хрест».
Часто, особливо серед зовнішніх, можна почути думку, що хрест, який шануємо ми, християни, є лише знаряддям болючої і ганебної смертної кари, яку застосовували римляни для публічного покарання злочинців. А тому і саме християнство, яке прославляє хрест, є нібито лише релігією терпіння страждань та болю, з якими асоціюється розп’яття.
Мабуть, багато хто з вас, особливо зі старшого покоління, чув про вираз, що «релігія є опіум народу», найбільш відомими поширювачами якого були Карл Маркс і Володимир Ульянов. Вони та їхні послідовники, войовничі безбожники, бачили у релігії лише спосіб заспокоювати біль від страждань сьогодення через примарні сподівання на майбутні блага, як наркотичний засіб знімає відчуття болю, однак не здатен вилікувати саму причину страждань.
Цим самим такі вчителі «новітньої мудрості» та їхні послідовники цілком виправдовують слова, сказані апостолом Павлом, які ми чуємо цього дня під час Божественної літургії: «Слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа. […] Бо й юдеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрости; а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство, для самих же покликаних, юдеїв i еллінів, – Христа, Божу силу i Божу премудрість» (1 Кор. 1:18,22-24). Засліплені духом віку цього бачать у Розп’ятті лише символ страждань і смерті, а ми бачимо в ньому перемогу над стражданнями і смертю, яка досягається через відречення від егоїстичного існування заради досягнення істинного буття в жертовній любові.
Чи справді слово хресне є спокусою? Спокусою воно є для тих, хто шукає перемоги у світі цьому, як юдеї, сучасники Спасителя і апостолів, очікували від приходу Месії перемоги над римлянами-завойовниками і відновлення величного земного царства. Однак сила хреста Христового – не від світу цього, вона знаменує не звеличення, а смирення. Вона знаменує перемогу над злом через самообмеження, адже Син Божий міг умолити Отця послати на Його захист легіони ангелів, однак Він терпеливо переніс всі несправедливі страждання – і цим переміг.
«Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста» (Мф. 27:40) – так закликали не лише ті, хто стояв на Голгофі та спостерігав за розп’яттям Спасителя, глузуючи з Нього. Так закликає світ цей і досі, і ті, хто відданий його пристрастям і похотям, знову і знову ніби повторюють: «Боже, якщо Ти справді є – покажи нам знамення, покажи нам Свою силу, здивуй нас, тоді ми повіримо». Але кличуть вони неправдиво, тому що світ цей не здатен пізнати силу смирення, бо бачить могутність лише в гордості. А Хрест – це ознака несправедливого приниження, знамення сили, яка виявляється у немочі.
Світ цей звик цінувати силу, і стиснений кулак, могутня рука, підсилена зброєю в ній – ось що цінують сини світу цього і на що переважно уповають. А хрест являє нам цілком іншу силу, бо це сила руки беззбройної, не стисненої в кулак, а розкритої, ще й прибитої цвяхом до древа. Ось це і є спокуса, випробування – через віру побачити істинну силу там, де нібито виявлене цілковите безсилля, побачити могутню руку Божу в знесиленій прицвяхованій долоні Сина Людського, побачити істинного Вседержителя і Царя всього сущого в Тому, над головою Якого найменування сану царського написане, як вирок неправдомовцю і злочинцю.
Хрест є ніби вододілом, він є протиставленням між світом цим, який лежить у злі, і тим новим життям, до якого нас закликає Спаситель. Це дуже ясно відчував апостол Павло, який у Посланні до Галатів написав: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу» (Гал. 6:14).
«Ті, що Христові є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями» (Гал. 5:24) – пише він у тому ж Посланні, тим самим закликаючи нас, християн, усвідомити свій вибір: якщо ми хочемо йти за Христом, то взятий нами власний хрест означає, серед іншого, добровільне самообмеження у тому, що звичне для світу цього. І коли спокушатиме нас гріх, то маємо уявити себе ніби розіп’ятими – і через це можемо подолати спокусу, ставши справді, як сказано апостолом Павлом у Посланні до Римлян, «мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим 6:11).
Дорогі брати і сестри!
Під час Всенічного бдіння з нагоди свята відбувається чин Воздвиження Хреста, який символічно нагадує нам про подію знайдення Хреста Господнього у Єрусалимі і звершене тоді Патріархом піднесення святині перед народом, який поклонявся Животворчому Древу. Водночас цей чин нагадує нам, що Син Божий зійшов з Небес і, як пише апостол Павло у Посланні до Филип’ян, «будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, i з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної» (Флп. 2:6-8).
Від найвищого Престолу Небесного Син Божий сходить не лише на землю, але через хрест сходить навіть до найглибшого пекла, і зруйнувавши його владу – відтак підноситься найвище, і кличе до цього піднесення усіх нас. Тож заклик свята Воздвиження до кожного – наслідувати Спасителя, шляхом усвідомленого самообмеження і смиренного уповання на Бога, шляхом самозречення і жертовної любові пройти крізь бурхливе життєве море світу цього, який потопає у гріху – до тихого пристановища блаженного вічного життя; звільнившись від пекла найглибшого – піднестися до Небесних Осель.
У ці дні свята ми поклоняємося хресту Господньому, водночас прославляючи Воскресіння Спасителя. Поклавши на себе знак хреста ми схиляємося до землі перед Животворчим Древом і Розіп’ятим на ньому, засвідчуючи своє смирення – і тому стаємо причасниками Христового Воскресіння, підводячись від землі до неба.
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо» – цими словами і символічними діями, які їх супроводжують, ми сьогодні особливо засвідчуємо нашу віру, яка воістину є не дурманом, що лиш тимчасового загашує біль та страждання в цьому світі, але яка справді лікує нас, звільняє від влади зла, знищуючи саму причину болю та страждань.
Силою Чесного і Животворчого Хреста Твого Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй і спаси нас!
Амінь.