Святий апостол Лука походив з Антіохії Сирійської. Народився в сім’ї заможних язичників, отримавши від батьків ім’я Лука, яке для нас завжди пов’язується з написаним ним Євангелієм. Але не всі знають, що книга Діянь апостольських також належить його перу. Святий Лука був із числа сімдесяти апостолів, сподвижник Павла.
Почувши про вчення Христове, Лука прибув у Палестину і став ревним Його послідовником. Ще за часів земного служіння Господа був посланий на першу проповідь, про що знаходимо відомості в Євангелії. Після воскресіння Господь явився двом ученикам, які прямували до Еммауса. Ними були євангеліст Лука та інший апостол – Клеопа.
Лука брав участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла. І з того часу їхні благовісницькі труди стали спільними. Коли святого Павла залишили всі, хто був із ним, Лука не покинув його, продовжуючи ділити усі труднощі та випробування. Після того як у Римі стратили первоверховних апостолів Петра і Павла, святий залишив Вічне місто і з проповіддю Христовою пройшов Ахайю, Лівію, Єгипет і Фіваїду. Мученицька кончина євангеліста сталася у місті Фіви.
За переказом, апостол Лука був першим іконописцем, який створив образи Божої Матері. Пречиста Діва, побачивши натхнені Духом Святим творіння Луки, сказала: «Благодать Народженого від Мене і Моя милість нехай буде з цими іконами». Передання свідчить, що Лука написав також зображення апостолів Петра і Павла.
Головні писемні твори, які належать спадщині Луки, – без сумніву, Євангеліє та Діяння апостолів. Євангеліє від Луки написано в Римі (62–63 рр.) під духовним керівництвом святого Павла. Головна думка його благовістя виражена в перших рядках: «…спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати…» (Лк. 1:3). Євангеліє від Луки написано з використанням фактів християнської історії, передання Церкви та розповідей самої Пречистої Діви Марії.
Книга Діянь святих апостолів, будучи продовженням Євангелія від Луки, розповідає про благовісницькі труди найближчих учеників Христових після Його вознесіння. Головною темою є розповідь про Апостольський собор 51 року як основоположну подію в житті Церкви, яка чітко відокремила Християнство від Юдейства в сенсі догматичного вчення. Значна частина книги присвячена життю й подвигам апостола Павла.