В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У сьому неділю після Воскресіння Христового, під час слухання святої Євангелії, ми чуємо уривок архієрейської молитви Ісуса Христа, у якій він благав Отця за своїх учнів і всіх вірних: «Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми» (Ів. 17,11). Господь бажає, щоб усі перебували в однодумності в Його святій Церкві, щоб серед них не було неправди і фальшивого вчення. «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ів. 17,21). Господь бажає, щоб ми ніколи не були носіями гніву, неправди і незгод, а щоби прощали один одному провини і в любові братались між собою. Ось чого бажав і завжди бажає Господь.
Та минув час, і нові випробування постали перед християнами. З’явились різні єретики, які поширювали фальшиві вчення про Ісуса Христа. Одним із них був Арій, який заперечував божество Ісуса Христа. Тому на захист Церкви і віри в 325р. у м. Нікеї був скликаний Перший Вселенський собор. На ньому діяльним ревнителем віри Христової був усіма шанований святитель Миколай Мир Лікійський. Його свята рука піднялася для покарання Арія за його неправдиве вчення. Отці собору покарали святителя за надмірну ревність, позбавивши його переваг святительського сану. Та Господь, Який у Дусі Святім був присутній на діяннях собору, відновив його в попередній славі. Багато із учасників собору бачили одночасно одне видіння – про те, як Сам Господь вручає святителю Миколаю Євангеліє, а Матір Божа покладає на нього святительський омофор.
Ворог роду людського, диявол, прагнув знищити церкву Христову – страхом смерті та мук, однак церква не тільки не загинула, а вистояла, зміцніла у стражданнях, народила цілий сонм святих отців, мучеників та сповідників віри Христової, які стали початком нових християн. Апостол Павло у Посланні говорить: «Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню» (Євр. 13,7).
Називаючи їх святими отцями, тим самим називаємо себе їхніми дітьми. А якщо ми є їхніми дітьми то повинні наслідувати їхню віру. Саме вони виступили на захист віри і зберегли її для нас, тому і ми зобов’язані все отримане зберегти і передати нащадкам.
На жаль, сьогодні є багато християн, які вважають науку Христову «глупотою нерозуму». В багатьох християн охолонула віра – діти й онуки побожних предків уже не знають, як виглядає церква. Вони знайшли інші релігії та філософії, які сприяють їхнім пристрастям і провадять до грішних учинків. Але треба пам’ятати слова Спасителя: «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?» (Мк. 8,36).
Ми ж із вами є вірними учнями Христа, віримо Його словам. Ми знаємо, що, хоч Спаситель і відкупив нас, Він ще не прийняв нас до неба, а залишив відчиненими брами до Небесного Царства. Щоб до Нього дістатися, нам треба співдіяти з Божими ласками, незважаючи на різні перешкоди, потрібно брати наш хрест на плечі й іти за Христом.
Ми повинні і сьогодні щиро молитися про те, щоб чимскоріше прийти до розуміння та єдності. Щоб єдиними устами і єдиним серцем прославляти Господа Бога. Будьмо і ми апостолами єдності – насамперед між собою, як один народ, діти однієї матері України. На прохання Ісуса Христа, докладаймо всіх зусиль, щоб бути єдиними. Лише так виконаємо волю Божу й отримаємо велику нагороду, яку отримали святі отці Церкви, пам’ять яких сьогодні святкуємо. Амінь.