Почаївська ікона Божої Матері
Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь не тільки Української Православної Церкви. Вона відома всьому слов’янському світі: її шанують в Україні, Росії, Білорусі в Боснії, Сербії, Болгарії та інших місцях. Поряд з православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і християни інших сповідань. У Почаївській Лаврі, древньому оплоті Православ’я, чудотворна ікона перебуває близько 400 років. Чудеса, що виникають від святої ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників.
Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері 23 липня/ 5 серпня було встановлено в пам’ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, у царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредина, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будинків обителі, не представляла ніякого захисту для оточених. Ігумен Йосиф Добромірський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського. Ченці і миряни старанно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері та до раки з мощами преподобного Іова. Вранці 23 липня зі сходом сонця татари тримали останню раду про штурм обителі, ігумен же велів співати акафіст Божій Матері. З першими словами “Взбранній Воєводі” над храмом раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, “омофор світлосяйний розпускаючи”, з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись за захист обителі. Татари прийнявши небесне воїнство за примару, у сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.
У 1721 році Почаїв був зайнятий уніатами. Однак і в цей важкий для Лаври час монастирський літопис зафіксував 539 чудотворення від прославленої православної святині. Під час панування уніатів, в другій половині ХVIII століття, наприклад, граф-уніат Микола Потоцький став благодійником Почаївської Лаври за наступної чудесної обставини. Звинувативши свого кучера в тому, що оскаженілі коні перевернули коляску, граф дістав пістолет, щоб убити його. Кучер, звернувшись до Почаївської гори, підняв руки вгору і вигукнув: “Матір Божа, явлена в іконі Почаївській, врятуй мене!” Потоцький кілька разів намагався вистрілити з пістолета, що ніколи йому не зраджував, але зброя робила осічку. Кучер залишився живий. Потоцький негайно відправився до чудотворної ікони і вирішив себе і все своє майно присвятити на улаштування обителі. На його кошти збудовані Успенський собор і братський корпус.
Повернення Почаєва в лоно Православ’я в 1832 році було ознаменоване чудесним зціленням сліпої дівчинки Анни Акімчукової, що прийшла на поклоніння святиням з сімдесятирічної бабусею за 200 верст з Кам’янець-Подільського. В пам’ять цих подій архієпископ Волинський священноархімандрит Лаври Інокентій (1832-1840) встановив щотижневе, по суботах, читання соборного акафісту перед чудотворною іконою. Під час керування Лаврою священноархімандритом Агафангелом, архієпископом Волинським (1866-1876) був влаштований особливий боковий вівтар на хорах Свято-Троїцької церкви в пам’ять перемоги над татарами, освячений 23 липня 1875.
Святі мученики Трофим, Феофіл і з ними тринадцять святих мучеників
Святі мученики Трофим, Феофіл і з ними тринадцять святих мучеників постраждали під час гоніння на християн при імператорі Діоклетіані (284-305). Приведені на суд, вони мужньо сповідали себе християнами і відмовилися принести жертву ідолам. Після жорстоких катувань святих мучеників з перебитими гомілками кинули у вогонь. Підкріплені Господом, вони вийшли з вогню абсолютно неушкодженими, і ще більш прославляли Христа. Тоді, втративши надію зломити волю святих сповідників, мучителі обезголовили їх.
Священномученик Аполлінарій, єпископ Равеннійскій
У царювання римського імператора Клавдія (41-54) в Рим з Антіохії прийшов святий апостол Петро і висвятив прибулого з ним Антиохійця Аполлінарія на єпископа Равеннійского. Прийшовши в Равенну як мандрівник, святий Аполлінарій попросив притулку у місцевого жителя, воїна Іринея, і в бесіді з ним відкрив, хто він і з якою метою прийшов. У Іринея був сліпий син, якого святий Аполлінарій, звернувшись з молитвою до Господа, зцілив. Воїн Іриней і його сімейство першими в Равенні увірували в Христа. Святитель залишився жити в будинку Іринея і проповідував про Христа всім, що бажали слухати його слово. Одним з чудесних зцілень, здійснених святим Аполлінарієм, було зцілення невиліковно хворої жінки равеннского трибуна – Фекли. Після того, як за молитвою святого вона встала з ліжка абсолютно здоровою, увірувала у Христа не тільки вона, але й сам трибун. У будинку трибуна святий Аполлінарій влаштував невелику церкву, де здійснював Божественну літургію. Для новохрещених равеннійців Аполлінарій висвятив двох пресвітерів – Адерета і Калокіра, а також двох дияконів. Дванадцять років святий Аполлінарій благовістив в Равенні, і число християн невпинно збільшувалось. Язичницькі жерці поскаржилися на єпископа правителю Сатурнію. Святий Аполлінарій постав перед судом і був підданий жорстокому катуванню. Думаючи, що він помер, мучителі винесли його за місто, на берег моря і там кинули. Але святий був живий. Йому надала допомогу і дала притулок у своєму будинку одна благочестива вдова-християнка. У її будинку святий Аполлінарій перебував шість місяців і продовжував таємно проповідувати про Христа. Місцеперебування святого стало відомо, коли він зцілив від німоти знатного жителя міста – Воніфатія, на прохання дружини останнього, яка благає святого допомогти її чоловікові. Після цього чуда багато язичників звернулися до Христа, а святого Аполлінарія знову привели на суд і мучили, ставлячи босими ногами на жар. Другий раз його витягли за місто, але Господь знову зберіг йому життя. Святий не припиняв проповіді до тих пір, поки його не вигнали з міста. Деякий час святої Аполлінарій знаходився в Італії, де як і раніше продовжував проповідувати Євангеліє. Равеннською Церквою керував в цей час пресвітер Калокір. Повернувшись в Равенну до своєї пастви, святий Аполлінарій знову був судимий і засуджений до вигнання. В тяжких оковах він був посаджений на корабель, що плив в Іллірик, по річці Дунай. Два воїна зобов’язані були доставити його на місце заслання. За своїм єпископом добровільно пішли у вигнання три клірика. По дорозі судно зазнало аварії корабля, все потонуло, врятувалися тільки святий Аполлінарій, клірики і два воїни. Воїни, слухаючи святого Аполлінарія, увірували в Господа і прийняли Хрещення. Не знаходячи ніде притулку, подорожні прийшли в Місію, де святий Аполлінарій зцілив від прокази одного знатного жителя, за що отримав зі своїми супутниками притулок у його домі. У цій країні святий Аполлінарій також невтомно проповідував про Христа і багатьох язичників навернув до християнства, за що зазнав переслідувань з боку невірних. Вони без пощади били святого і, посадивши його на корабель, що плив в Італію, відправили назад. Після трирічної відсутності, святий Аполлінарій повернувся в Равенну і був з радістю прийнятий своєю паствою. Язичники ж, напавши на церкву, де святий здійснював Божественну літургію, розігнали молільників, а святого привели до ідольських жерців у капище Аполлона, де ідол впав, як тільки ввели святого, і розбився. Жерці привели святого Аполлінарія на суд до нового правителя області – Тавруса. Аполлінарій створив тут нове чудо – зцілив сліпонародженого сина правителя. В подяку за зцілення сина Таврус постарався укрити святого Аполлінарія від розлюченого натовпу. Він відправив його в свій заміський маєток, де хрестилися син і дружина Тавруса, а сам він, боячись гніву імператора, не прийняв Хрещення, але ставився з вдячністю і любов’ю до свого благодійника. Чотири роки жив святий Аполлінарій в маєтку Тавруса і безперешкодно благовістив про Спасіння. Тим часом язичницькі жерці відправили донесення імператору Веспасіану з проханням засудити на смерть або вигнання християнського “волхва” Аполлінарія. Однак імператор відповів жерцям, що боги досить сильні, щоб помститися за себе, якщо вважають себе ображеними. Все ж лють язичників настигла святого Аполлінарія: вони наздогнали його, коли святий вийшов з міста, прямуючи до найближчого селища, і жорстоко побили його. Християни знайшли його, ледве живого, і принесли в селище, де він пролежав сім днів. Під час передсмертної своєї хвороби святитель не переставав повчати свою паству і передбачив, що після гонінь для християн настануть кращі часи, коли вони відкрито і вільно будуть сповідувати свою віру. Давши присутнім своє святительське благословення, священномученик Аполлінарій відійшов до Господа. Святий Аполлінарій святительствував в Равенні 28 років і помер у 75 році.
підготував протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Покровського собору, м. Рівне