Преображення – це Божий заклик до нас, і нехай кожен особисто дасть на нього гідну відповідь своєю вірою та побожним життям, – Митрополит Епіфаній
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно вітаю усіх зі святом Преображення Господа нашого Ісуса Христа.
Це свято встановлене на честь події, про яку ми чуємо з Євангелія, коли Спаситель узяв із Собою на гору трьох найближчих учеників, Петра, Якова та Іоана, «і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло. І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним» (Мф. 17:2-3).
Сталося це невдовзі після того, як апостол Петро від себе та інших апостолів у відповідь на питання Спасителя «Ви за кого Мене вважаєте?» сказав: «Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16:15-16).
Звернімо увагу на цю обставину, адже вона насправді є ключем для розуміння того, що сталося на Фаворі та яким чином це стосується кожного з нас особисто. Спаситель не запитує «Як люди ставляться до Моєї проповіді? Що вони думають про звершені чудеса?» – бо якраз перед цим Господь багато проповідував серед народу, двічі чудесно наситив тисячі людей всього лише кількома хлібами і рибами, звершив багато зцілень недужих. І тому здавалося би логічним запитати саме про ставлення до проповіді, запитати думку про чудеса.
Можливо, якби Господь Ісус Христос був лише людиною, одним з мудреців давнини, які навчали людей тому, що самі пізнали і зрозуміли – то Він би і ставив такі питання. Але Він є Син Божий, Він – Всевідаючий, і тому не потребує для Свого власного знання, щоби хтось давав відповіді на Його питання. Доказів цього твердження є багато в Євангелії, і не раз бачимо, що Спаситель і Своїм ученикам, і людям, з якими Він спілкувався, і навіть супротивникам дає роз’яснення на їхні потаємні думки і не висловлені сумніви.
Отже, коли Господь ставить питання ученикам: «За кого люди вважають Мене, Сина Людського? […] А ви за кого Мене вважаєте?» (Мф. 16:13,15), то робить це не для того, щоби довідатися Самому щось, чого Він не знає, але для того, щоби дати можливість ученикам виявити їхню власну думку та віру.
Бо якого вчителя ми будемо вважати більш достойним – того, хто постійно дає ученикам відповіді на питання, чи того, ученики якого навчилися самостійно знаходити вірні відповіді? Яких батьків будемо вважати більш досвідченими у вихованні – тих, які постійно кажуть дітям, що слід робити, а чого уникати, чи тих, які навчили дітей самостійно відрізняти зло і добро, відкидаючи одне та плекаючи друге? Кожна розумна людина згодиться, що ті батьки й вчителі, які допомагають дітям та учням самостійно знаходити відповіді та ухвалювати вірні рішення, є більш досвідченими.
Тому і Господь дає можливість Своїм ученикам самостійно сповідувати віру в те, що Він є справді обіцяний Месія, Спаситель світу, Син Божий, пришестя і явлення якого очікувало все людство, а найбільше – народ Ізраїля, якому було дано одкровення і пророцтва про те, що має статися. Ставлячи питання, Спаситель дає можливість ученикам виявити своє власне ставлення, свою особисту думку, свою віру. Адже Бог наділив людину, як Своє творіння, свободою, і лише від кожного з нас особисто залежить – віримо ми Богу чи ні, приймаємо ми Його волю, чи відкидаємо.
І що це є дійсно так, ми бачимо на численних прикладах з Євангелія. Адже Спаситель і проповідував публічно, перед усім народом, і безліч чудес звершував при багатьох свідках, при чому таких чудес, про які люди до того ніколи не чули – відкривав очі сліпим, зцілював невиліковно хворих, навіть воскрешав померлих. Але чи всі, хто чули проповідь Його, хто були свідками звершених Ним чудес, однаково сприймали все це, однаково вірували? Бачимо і знаємо, що ні, бо одні раділи і прославляли Бога, а інші, особливо з книжників та фарисеїв, з начальників народу, лише озлоблювалися і шукали приводу, щоби відкинути та заперечити очевидне.
Бог не порушує нашої свободи, не примушує нас вірити в Себе і виконувати Свою волю, але як люблячий Отець і премудрий Учитель, Він дає кожній людині свідчення і докази істини, дає засоби для її пізнання, утвердження в ній та життя згідно з нею. А якщо людина не бажає прийняти істину, відкидає благу волю Божу та прагне слідувати шляхами своєї власної гріховної волі, хоче приймати не життєдайні настанови Творця, а вбивчі спокуси диявола – Господь не примушує людину, але ясно попереджає її про згубні наслідки як у цьому житті, так і для вічності.
Всі ми згодимося з тим, що з одного боку маємо єдину людську природу, а тому маємо і загальне Божественне Одкровення, і загальне для всіх Боже піклування, виявлене у найвищій мірі в тому, що Отець наш Небесний, як свідчить євангелист Іоан, «віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Разом з тим кожна людина є унікальною, неповторною особистістю. І тому з кожною людиною Бог встановлює унікальні особистісні відносини, засновані на любові, звертається не лише до усіх загалом, але і до кожного зокрема, приймає нас не лише як спільноту вірних, але і кожного особисто як люблячий Батько приймає рідну дитину.
Тому Господь, знаючи все наперед, що має статися, для утвердження у вірі і трьох Своїх найбільш відданих учеників, апостолів Петра, Якова та Іоана, і через їхнє свідчення – усіх вірних, звершив те, що ми сьогодні згадуємо – «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17:2).
Спасителю належало постраждати в Єрусалимі, прийняти хресну смерть і погребіння. І коли апостол Петро та інші ученики сповідали, що вірять в Нього, як в обіцяного Месію, Господь почав настановляти їх, сповіщаючи про Свої майбутні страждання, смерть і воскресіння. Але ці настанови викликали серед учеників гіркоту, сум і нерозуміння, що виявилося і у розмові апостола Петра зі Спасителем. «Відізвавши Його, – пише євангелист Матфей – Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22).
Тому подія Преображення мала засвідчити ученикам, що страждання та смерть Спасителя, які мають статися, приймаються Сином Божим добровільно, а не вимушено, заради спасіння світу, а не тому, що сила начальників народу чи римлян є більшою, а обставини – незборимими. Бо саме про страждання у Єрусалимі з преображеним, сяючим Божественною славою Спасителем, розмовляють два найбільших пророки Старого Завіту, Мойсей та Ілля. Не для засвідчення Господу Ісусу Христу з’явилися вони, але для засвідчення апостолам, і через них – усім вірним. Так про все це нам нагадує і Церква, коли у кондаку свята проголошує: «На горі преобразився єси, Христе Боже, і ученики бачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твоє зрозуміли добровільне».
Ще один важливий момент слід відзначити, коли говоримо про подію Преображення, краще розуміння якого можемо отримати, коли порівняємо її з тим, про що було нагадано нам у читанні паремії вчора на Всенічному бдінні. Ось що написано у книзі Вихід: «[Мойсей] сказав: покажи мені славу Твою. І сказав [Господь Мойсею]: Я проведу перед тобою всю славу Мою […] І потім сказав Він: лиця Мого не можна тобі побачити, тому що людина не може побачити Мене і залишитися в живих. І сказав Господь: ось місце у Мене, стань на цій скелі; коли ж буде проходити слава Моя, Я поставлю тебе в розщелині скелі і покрию тебе рукою Моєю, доки не пройду; і коли зніму руку Мою, ти побачиш Мене ззаду, а лице Моє не буде видиме [тобі]» (Вих. 33:18-23). Ось чому злякалися ученики – бо знали вони ці слова Писання, і не могли без трепету усвідомлювати, що зараз перед собою бачать те, чого не був удостоєний у давнину навіть пророк Мойсей. Бо справді, через гріховність, укорінену в природі людини після падіння, не здатна вона була вже спілкуватися з Богом так, як це було в Раю – лицем до Лиця. Однак через Своє втілення Син Божий подолав цю прірву, і через Хресну Жертву та Воскресіння – відновив для людини втрачену раніше можливість богоспілкування лицем до Лиця.
Те, що це є дійсно так, утверджується Самим Небесним Отцем, голос Якого апостоли чули з хмари, що огорнула їх: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17:5). І ці слова промовлені не лише трьом апостолам – Отець Небесний промовляє їх до кожного з нас: «Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!» В цьому і є найважливіший з багатьох аспектів події, яку ми святкуємо – спонукати кожного, хто чує це свідчення, усвідомити, що хоча історично Преображення сталося у давнину, однак воно залишається дієвим, актуальним, сучасним – Христа преображеного нині маємо ми бачити нашими духовними очима так само, як колись тілесними очима побачили його апостоли, і голос Отця маємо почути так само, як почули вони.
Дорогі брати і сестри!
Сьогоднішнє свято стверджує нас у радості через усвідомлення, що Господь являє нам Себе, що ми можемо особисто спілкуватися з Ним, що Він кличе нас до преображення, щоби і ми, за свідченням євангелиста Матфея, були серед тих праведників, які «засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф. 13:43). Однак лише від кожного з нас особисто залежить, чи приймемо ми цей дар і чи світло Божественне буде сяяти і в нас. Преображення – це Божий заклик до нас, і нехай кожен особисто дасть на нього гідну відповідь своєю вірою та побожним життям.
Амінь!