Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Євангельське читання цього недільного дня готує нас до зустрічі свята Богоявлення. Які ж настанови ми отримуємо нині, слухаючи слова Писання?

Перша настанова для нас полягає в тому, що всяка Божа справа є премудро приготовленою. І приклад цього ми бачимо з Євангелія, коли раніше, ніж зі Своєю проповіддю до народу вийшов Господь Ісус Христос, Бог послав перед Ним великого пророка, Іоана Хрестителя. Він іменується Предтечею тому, що був посланий йти попереду Месії та готувати людей до прийняття Спасителя.

Пам‘ятаєте притчу про сіяча на полі, у якій Спаситель порівнює Себе з тим, хто засіває ниву? Кожен, хто мав досвід вирощування рослин, знає, що перш, ніж посіяти зерно чи саджанець, слід приготувати землю, приготувати ґрунт для того, щоби посіяне чи посаджене – добре проросло і прийнялося.

Бог багато поколінь готував людей до того, щоби вони були здатні почути і прийняти проповідь Спасителя. І безпосередньо перед Його явленням світові, як довершення цього приготування, Господь посилає Іоана Предтечу з проповіддю про покаяння і скорий прихід Месії.

Сьогодні з Євангелія ми чули слова, сенс яких насправді прямо протилежний тому, що закріпився у повсякденній мові. Ось ці слова: «Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мк. 1:3). Справді ж, вираз «глас вопіющого в пустелі» для багатьох є синонімом марного крику, образом волання, якого ніхто не чує? Бо коли чують такий вираз, то уявляють собі просто людину, яка кричить у пустелі.

Однак справжнє значення цих слів Писання протилежне. Вони означають здійснення Божого провіщення про прихід з пустелі великого пророка, який сповіщає про близьке явлення Господа і закликає приготуватися до цього. Також ці слова символічно означають заклик до покаяння і виправлення, звернений до кожного з нас: ваше життя без Бога нагадує пустелю, але Господь наближається, щоби омертвіле знову наповнити життям, тому потрудіться, приготуйте Спасителю дорогу до вашого серця!

Іоан називається не лише Предтечею, але і Хрестителем, бо він готував людей до приходу Месії не лише проповіддю, але і звершенням хрещення.

Що це було за хрещення? Це не було хрещення, яке здійснилося, коли Спаситель зійшов у води Йордану. Бо ця подія була унікальна, неповторна, і про її сенс та значення ми будемо говорити в свій час.

Тим більше це не було ще новозавітне хрещення, тобто те таїнство, яке Господь встановив звершувати в ім’я Пресвятої Тройці як друге народження, що відбувається від води і Духа. І про це сам Іоан прямо говорить, вказуючи на прихід Месії: «Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим» (Мк. 1:8).

Іоанове хрещення було частиною старозавітного обряду очищення. У книзі Левит ми можемо прочитати про різни види походження духовної чи, як її ще називають, ритуальної нечистоти, від якої людина звільняється, коли омиється і випере свій одяг. Наприклад людина, що зцілилася від прокази, для того, щоби вважатися чистою, повинна була здійснити омовіння, як написано: «Той, хто очищається, омиє одежу свою, обстриже усе волосся своє, омиється водою, і буде чистий» (Лев. 14:8).

Як ми чуємо з Писання, пророк Іоан закликав народ до покаяння, до того, щоби душі свої виправили і приготували до приходу Спасителя. І коли хто каявся – а таких, за свідченням Євангелія було багато – то Іоан занурював їх у води Йордану. Цим він через символічне очищення тіла, приписане законом, посвідчував і очищення від гріховного життя тих, хто покаявся.

Ось так, пророчою проповіддю, закликом до покаяння і очищенням від духовного осквернення тих, хто каявся, Бог готував народ до явлення Сина Свого. Але чи не міг Христос явитися народу без всього цього?

Уявляти ми можемо все, що завгодно, і знаючи про всемогутність Божу, ми не насмілюємося говорити – «Бог не міг». Але Господь здійснює все так, як описано, тому, що так найкраще Він досягає Своєї мети.

Бо в цьому і полягає вияв премудрості Вседержителя. Адже Бог досконало знає мету всякої Своєї дії та найкращий шлях досягнення цієї мети. Він нічого не робить без причини і обраний Ним шлях – завжди найбільш вірний.

Тому коли ми чуємо сьогодні про приготування Предтечею народу до зустрічі з Сином Божим, ми маємо нагоду також, окрім роз’яснення безпосереднього значення цих подій, замислитися над речами більш узагальненими – але також, якщо і не більше того – важливими. А саме – над виявами премудрості Божої.

Мудрість полягає в тому, щоби знати правильну мету своїх дій та знати найкращий шлях, як цієї мети досягти. Бо людина може собі ставити якусь мету, але не знати, як її досягти, або замість вірних дій почати робити невірні, помилятися, блукати на шляху. І тому лише ту людину, у якої розуміння правильної мети і вміння її досягати є більшим, ніж у інших, ми називаємо мудрою.

Коли ж ми говоримо про Бога, то Його ми іменуємо премудрим, бо Він вседосконало знає і мету Своїх дій, і шлях, як цієї мети досягти. Тому все, що Він чинить – благо, навіть коли ми не можемо зрозуміти цього, або коли можемо лише наблизитися до такого пізнання, але не здатні у повноті зрозуміти значення дій Божих. Бо ми, як творіння, обмежені у своїх пізнавальних здібностях і просто не здатні повною мірою осягнути ані Божих задумів, ані шляхів їхнього втілення в житті.

Що нам говорити про знання усіх таїн Божої премудрості, якщо ми навіть у власному повсякденному житті не знаємо всього, і більше того – не прагнемо такого всезнання, задовольняючись часто лише малим!

Ось над нами сяє світло, яке маємо завдяки електричному струму. Але чи ми знаємо усі тонкощі фізичних процесів, які забезпечують нам це світло? Чи знаємо, як влаштовані усі машини, які виробляють струм, усі мережі, які його подають на далеку відстань? Ні, лише поодинокі люди, і то лише у певній частині, знають про це. Але ми без усіх цих знань повсякденно вживаємо працю електричного струму, маючи достатньо розуміння для того, щоби використовувати його, зокрема і для освітлення.

З цього малого прикладу, – а їх можна наводити десятки й сотні – можемо зрозуміти відмінність між повнотою пізнання і частковим, але достатнім знанням.

Це розуміння пояснює нам, чому ми хоча і не здатні в усій повноті та глибині пізнати Божественну премудрість, водночас не лише здатні, але й повинні пізнавати Божу волю, щоби виконувати її.

Людина, яка сотворена за образом Божим, вже у самій своїй природі має закладеною цю можливість. А все, що необхідно нам пізнати, але чого не вистачає людині як через природне обмеження, так і через наслідки гріхопадіння – Творець наш подає нам через одкровення, тобто сповіщає Сам. Нам лише слід слухати слово Його і виконувати те, що воно повеліває.

В чині Великого освячення води, який у наступні дні ми будемо двічі звершувати з нагоди Богоявлення, чуємо читання з 55-ої глави книги пророка Ісаї, де є такі слова: «Шукайте Господа, коли можна знайти Його; прикликайте Його, коли Він близько. […] Мої думки – не ваші думки, ані ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші. […] Слово Моє, яке виходить з уст Моїх, – воно не повертається до Мене марним, але виконує те, що Мені угодно, і звершує те, для чого Я послав його» (Іс. 55:6,8-9,11).

З цих слів пророчої книги ми можемо зрозуміти як ту велику відстань, яка є між премудрістю Божою та нашими пізнавальними здібностями, так і водночас почути, що Господь закликає нас все ж пізнавати цю премудрість. Для цього Бог подає нам Своє одкровення, через пізнання якого ми здатні зростати у пізнанні премудрості. І тут вже від кожного з нас особисто залежить, чи ми приймаємо це одкровення, чи чуємо голос Божий, чи бажаємо почуте – втілити у власне життя.

Знання всіх цих істин має зміцнювати нашу віру і спрямовувати нас на вірний шлях спасіння. Адже коли ми твердо впевнені в тому, що Бог знає, куди і чому Він нас веде, коли ми твердо переконані, що вказаний нам від Господа шлях – вірний і веде до блага, то тоді ми можемо долати всі труднощі та випробування, які стаються на цій дорозі. Тоді з терпінням ми переносимо страждання, бо знаємо, що Бог допоможе нам подолати їх, і якщо допустив їх – то і це для нашого блага.

Дорогі брати і сестри!

Дорога, яку Іоан Предтеча закликає всіх на нас приготувати для Господа – це дорога, потрібна для нас самих. Бо коли ми на шляху Бога до нашого серця ставимо багато перешкод, коли ми не шукаємо пізнання божественної премудрості, але мудруємо лукаво самі від себе – то ми насправді шкодимо собі. Адже єдиний шлях спасіння – це йти за Христом, взявши хрест свій.

Ніхто з нас не знає всієї дороги до спасіння, бо як можемо знати її, якщо не знаємо навіть того, що може статися у завтрашній день? Але коли йтимемо дорогою Божою, коли відкинемо своє мудрування, а сповнимося довіри до премудрості Божої – тоді йдучи навіть по цій незнаній дорозі, не заблукаємо, а прийдемо до Царства Небесного, яке через явлення у світ Сина Божого наблизилося до нас.

Амінь.