В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Улюблені у Христі брати і сестри! Сьогоднішня євангельська притча, промовлена до нас Спасителем, закінчується словами, які змушують нас усвідомити, що наше покликання бути християнами – це є початок шляху, а не його кінець. Бо й справді: «багато покликаних, та мало обраних» (Мф. 22. 14).
У 14-ту неділю після святої П’ятидесятниці цим промовистим висловом Господь дає нам багато моментів для роздумів про наше життя і покликання бути в числі обраних. Кожне недільне євангельське читання, які ми з вами чули у храмах, дає нам поступові сходинки нашого «діяльного сходження». Так. Спочатку пропонувалося послухати про чудеса, які звершував Спаситель, зараз же ми чуємо притчі, в яких оповідається про Царство Боже, зокрема, про «весільний бенкет».
В образі весільного банкету господар, який кличе на нього своїх друзів, хоче поділитися зі своїми найріднішими радістю, до якої покликані всі, хто має бажання її розділити. Святі отці, тлумачачи дану притчу, говорять про ряд символічних образів. Господар – це Бог, слуги – ангели, покликані – богообраний народ, їхня відмова – це небажання розділяти участь покликаних у Новозавітній Церкві Христовій.
Проте ця притча наводить на багато символічних образів і не тільки щодо минулого, але і до майбутнього, і до сьогодення.
Щодо сьогодення і нашого особистісного співпереживання цієї євангельської притчі, то мова йде про Божественну літургію, в якій ми всі беремо участь і до якої покликані прийти і розділити «Трапезу Господню». Згадаймо хоча б, якими словами починається кожна літургія, – виголосом священника: «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа».
Ось початок трапези Царя, ось Його весільний бенкет, ось наше перебування у Царстві Небесному, вже тут, на землі, яке є всередині нас, як про це говорив Ісус Христос: «Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17.21). І наше перебування та участь у Божественній літургії є відгуком на запрошення.
Щодо майбутнього, то дана притча розповідає про останні дні нашого буття і нашої участі у майбутньому Царстві Божому, до якого покликані ми всі увійти ще у таїнстві святого Хрещення та Миропомазання, коли ми всі отримали «весільну одежу», в яку одягнулися. Згадаймо слова, які звучать у цей день: «Усі ті, що в Христа хрестилися. у Христа зодягнулися». Святитель Іоан Золотоуст, говорячи про наше покликання, зауважує, що покликання нам дається не за гідністю (достойністю), а за благодаттю, тому і ми повинні це розуміти й за це дякувати.
У чоловікові, якого господар побачив не у весільній одежі, повинні бачити кожен самого себе, не тому, що кожен має ототожнювати себе з грішниками, а навпаки – для того, щоб не зараховувати себе до праведників. Бо і ми дуже часто нехтуємо і нашим покликанням, і Божою благодаттю, яка до цього нас привела, і перебуваємо в числі необраних через власну нездатність підготуватися. Бо, погодьтеся, клопотів земних у нас вистачає, однак у Царство Небесне не увійдеш в одежі робітника чи купця, а лише коли будеш в одежі християнина, яку ми з вами можемо ткати все своє життя по ниточці, то прикрашаючи її (одежу), а інколи роблячи її неприємною на вигляд.
Дуже часто ми чуємо вислів «працювати над самим собою». І справді, особистісне вдосконалення має бути в нас, але не вдосконалення, яке можна порівняти із змаганням одного з одним, хто кого випередить, тим самим виховуючи у собі гордість і егоїстичність.
Тому удосконалюймося в Бозі, пам’ятаючи слова Спасителя: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5.48). Амінь.
ІЛАРІОН
митрополит Рівненський і Острозький