«Бо побачили очі мої Спасіння Твоє,
що Ти приготував перед лицем усіх людей»
(Лк. 2.30-31)
Свято Стрітення – це торжество всіх старозавітних праведників, які чекали на прихід Месії. Справжнім прикладом такого подвигу чекання стало життя праведного Симеона. Від Бога він отримав обітницю, що не помре поки не побачить Христа Спасителя. А було це згідно Святого Передання так:
Симеон був знатним перекладачем Святого Письма. Перекладаючи книгу пророка Ісаї з єврейської мови на грецьку, він завагався буквально перекласти те місце, де говориться, що “Діва в утробі прийме й народить Сина, і дадуть ім’я Йому Еммануїл” (Іс. 7.14). Тоді Бог Святим Своїм Духом настановив праведного Симеона і застеріг Святе Письмо від помилки, а йому самому було обіцяно, “що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього” (Лк. 2.26). І ось найбільшою і єдиною метою його життя залишилася ця надзвичайна зустріч, яка повинна була розвіяти сумніви праведного Симеона та пролити світло на нове життя цього старця.
Два з половиною століття довелося чекати цьому праведникові, щоб сподобитись цієї великої радості. Симеон був старець і тілесні очі його давно ослабли, але чистим і ясним залишався його духовний зір, тому що в чистоті та смиренні він провадив усі ті довгі роки. Ось чому він відразу впізнав у Богомладенці – Сина Божого.
Сьогодні Церква не просто згадує цю унікальну зустріч Симеона і Спасителя, сьогодні в лиці цього старозавітного праведника все людство зустрічається із Богом.
Дорогі браття та сестри, сьогодні нам із вами не має потреби, як Симеону, віками чекати на зустріч із Господом. Бо Спаситель вже прийшов і є серед нас. Та, на жаль, ми не помічаємо Його, тому що не володіємо тим духовним зором, яким володів праведний Симеон. На наших духовних очах – гріховне більмо.
Євангеліст Матвій розповідає нам про велике чудо, яке вчинив Спаситель на Гадаринській землі, коли зцілив двох біснуватих. А що зробили жителі цих країв? Всі жителі вийшли на зустріч із Христом, але побачивши Його, просили щоб Він залишив їх (Мт. 8.28-34). Такі люди достойні жалю. Адже, злякавшись за свій тимчасовий земний спокій, вони відкинули вічність. Ось так і ми, занурені у мирські клопоти і розваги, часом лякаємось при зустрічі із Господом і говоримо Йому: «Відійди від нас».
Можливо, хтось скаже, що я не боюсь, а, навпаки, чекаю на цю зустріч із Своїм Творцем, тільки де мені його зустріти? Відповідь на це запитання якраз і знаходиться у цьому Святі. Що ми читаємо у сьогоднішньому Євангелії: «і Дух у храм припровадив його…» (Лк. 2.26).
Де можна зустріти Бога, як не в Його домі, яким є храм. Тут з кожної ікони невидимо на нас споглядає Господь. В домі Божому звершується велике таїнство Євхаристії і ми, дорогі брати і сестри, можемо не тільки зустрітись із Спасителем, але і з’єднатись із Ним, причащаючись Тіла і Крові Христових, на зцілення душ і тіл наших.
Ми живемо у Викупленому світі, тому що Спаситель – Господь наш Ісус Христос – викупив нас від гріха дорогою ціною. За кожного із нас він страждав, пролив Свою кров і помер на Хресті. В час Стрітення Господнього праведний Симеон пророчив Діві Марії: «і меч душу прошиє самій же тобі…»(Лк. 2.35).
І вона пролила сльози, оплакуючи Свого і Божого Сина. І нині заступниця роду християнського молиться і оплакує кожну людину, що зблудила і потребує спасіння.
Врешті решт, хочемо цього чи ні, всі ми приречені на одну зустріч із Богом, і наступить вона в час нашої смерті. Горе тій людині, для якої ця зустріч буде першою, хто за своє земне життя не знайшов часу, щоб подумати про спасіння своєї душі.
Дав би Бог, щоб ми всі належали до тих, які не раз по життю зустрічались із Спасителем. Або, подібно до розумних дів, дочекалися свого жениха, на відміну від нерозумних. І, найголовніше, дорогі, щоб всі ми сповнились невимовної радості, якої сподобився праведний Симеон. Амінь.