В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Сьогодні у храмах за Божественною Літургією чуємо уривок з Євангелія від святого апостола і євангеліста Луки про зцілення Христом сліпого (Лк. 18. 35-43).
Вже підходили останні дні проповідницького служіння Спасителя, але біля Христа і далі продовжували юрмитися сотні й тисячі «спраглих» душ, які супроводжували Його, де б Він не був. Галас і гомін, який здіймали люди, зумовив сліпого Вартимея (саме так його називає апостол Марк у своєму Євангелії 10. 46) запитати: «Що це таке?» (Лк. 18. 36). Відповідь сліпому, що це «Ісус Назарянин» настільки зворушила його душу, що не перестаючи кричати, він не тільки благав про милість щодо нього, але й називаючи Його нащадком Давида, дав усім зрозуміти, що Ісус більше, ніж пророк: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене».
Цей крик і волання, які виходили з глибини серця, не могли не бути почуті Спасителем. Для Вартимея недостатньо було лише почути, що проходить Ісус Назарянин, він вирішив сповна використати єдиний момент у своєму житті, який наступив саме зараз. Не відкладати на потім, а просити милості у Сина Давидового саме зараз. І навіть зауваження та докори, які супроводжували його крик, не змусили його замовкнути. Він знав, що ці люди не зможуть йому допомогти, лише Бог, який і створив його, доповнить те, що він втратив. Тому і був особливо наполегливий у своїй молитві. Саме тут проявляється наполегливість його віри, яка здатна «гори звернути», а не уподібнюється «до морської хвилі, яку вітер здіймає i розвіває». (Як. 1. 6). І справді, хвиля морська грізна і спустошлива, але що вона може супроти скелі віри – стає піною. Ось і для сліпого хвилі в даному випадку були гнівними докорами, але він вистояв і почув спасительне: «Прозри! Віра твоя спасла тебе» (Лк. 18. 42).
Дорогі брати і сестри! Сьогодні Господь наближається не тільки до Єрихону, а до кожного з нас. А що ж ми? Подібно до сліпого Вартимея чуємо заклики, прохання, бачимо милості Господні щодо нас, але продовжуємо бути сліпими, бо, здавалося б, Бога бачимо і прямуємо до нього, але Бога у ближніх не помічаємо. Бо подія зцілення сліпого є виявом не тільки віри, але і милосердя Божого до потребуючих та покинутих.
На прикладі сліпого бачимо, що сліпота тілесна не завжди є сліпотою душевною і, навпаки, наш здоровий зір є не завжди свідченням душевного бачення. І для того, щоб ми наш духовний зір вправляли, нам належить бути християнами, які не лише просять, але і дякують, не лише бачать потребу в собі, але й необхідність допомогти ближнім. Бо ми дуже часто бачимо те, що нам заважає. Погодьтесь, що «скалку в оці брата» свого ми бачимо дуже часто, а «колоди, що є в оці» нашому, не помічаємо.
Отож маючи за приклад євангельського сліпця, укріплюймо себе у вірі. Не зважаймо на спокуси і випробування, які повсякчасно зустрічаються нам у житті, намагаймося відвідувати храм Божий і слухати спасительне Слово Боже, бо «вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого» (Рим. 10. 17.). Амінь.