Святий Іоан Хреститель був посаджений у темницю царем Іродом Антипою, правителем Галілеї. Про його мученицьку кончину оповідають Євангелія від Матфея (Мф14., 1-12) і Марка ( Мк 6., 14-29).
У царя була законна дружина, дочка аравійського царя Арефи. Ірод залишив її і жив разом з Іродіадою, дружиною свого брата. Пророк Іоан неодноразово викривав його, але цар не посмів заподіяти йому зла, так як почитав Іоанна Хрестителя як пророка і боявся народного гніву.
В день свого народження Ірод влаштував багатий бенкет, на якому перед гостями танцювала Саломія, дочка Іродіади. Вона так догодила цим Іроду, що він поклявся перед гостями дати їй все, чого б вона не попросила. Саломія пішла до матері за порадою. Іродіада навчила доньку просити голову св. Іоанна Хрестителя на блюді. Ірод засмутився: він боявся гніву Божого за вбивство пророка, але не міг порушити необережну клятву.
Святому Іоанові Хрестителю відтяли голову і віддали Саломії. За переказами, голова продовжувала викривати Ірода і Іродіаду. Злісна Іродіада сколола язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Іоанна, дружина царського урядника Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Єлеонській горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло св. Іоанна Хрестителя взяли його учні і погребли його.
Божий гнів обрушився на тих, хто зважився погубити пророка. Саломія переходила взимку річку Сікоріс і провалилася під лід. Голову її, відрізану гострою крижиною, принесли Іродові та Іродіаді, як колись принесли їм голову св. Іоанна Предтечі, а тіло її так і не знайшли. Аравійський цар Арефа рушив свої війська проти Ірода і завдав йому поразки. Римський імператор в гніві заслав Ірода разом з Іродіадою в Іспанію, де вони загинули.
Через багато років після страти св. Іоанна Хрестителя, коли земля, в якій спочивав сосуд зі святою головою Предтечі, перейшла у власність благочестивому вельможі Інокентію, цей сосуд був знайдений при будівництві церкви, Інокентій дізнався про велич святині за чудесами і ознакам, що відбувалися при цьому. Але перед своєю кончиною, боячись щоб святиня не була зневажена іновірцями, він знову заховав її в тому ж місці.
Минуло багато років, церква, побудована Інокентієм, прийшла в запустіння. У дні імператора Костянтина двом ченцям, які прийшли на поклоніння в Єрусалим, двічі з’явився св. Іоанн Хреститель і вказав місце знаходження своєї чесної глави. Відкопавши святиню, іноки поклали її в мішок з верблюжої вовни й вирушили додому, але по дорозі зустріли незнайомого гончаря, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Тоді гончар з’явився сам Предтеча і велів бігти від недбайливих ченців разом з ношею. У сім’ї гончара чесна глава зберігалася і передавалася з покоління в покоління в запечатаному сосуді, поки нею не заволодів священик Євстафій, заражений єрессю аріанства. Користуючись чудодійною силою, що виходила від глави, він спокусив безліч людей в єресь. Коли ж його блюзнірство відкрилося, він біг, закопавши святиню в печері поблизу Емесси, сподіваючись згодом знову забрати її. Але Бог цього не допустив. У печері оселилися благочестиві ченці, і виник монастир.
У 452 р. архімандриту монастиря Маркелові св. Іоанн вказав у видінні місце приховування своєї голови, і вона була знову знайдена. Святиню перенесли в Емессу, а потім до Константинополя.
Близько 850 р., Коли в Константинополі виникли заворушення, пов’язані з засланням святителя Іоанна Золотоустого, глава св. Іоанна Хрестителя була віднесена в Емессу, а звідти, під час набігу сарацинів, – до Коман, де була захована пізніше, в часи іконоборчих гонінь. Після відновлення іконошанування Патріарху Ігнатію вночі на молитві було вказано місце, де зберігалася чесна глава. Святиня знову була знайдена і перенесена в придворну церкву; частина її зберігається на Афоні.
Цей день в Православній Церкві пісний.