Апостол Петро до того як стати учнем Христа називався Симоном і був рибалкою, мав сім’ю і проживав у місті Капернаумі. Тут, де річка Йордан впадає в Тиверіадське озеро або Галилейське море, Петро вперше побачив Господа.
Неподалік від Кепарнауму було місце, де Іона Хреститель проповідував покаяння й хрестив людей. Молодший брат Перта – майбутній апостол Андрій Первозванний був учнем Іоана. Саме він за повідомленням Євангелія від Іоана, вирішив познайомити свого брата Петра з Ісусом Христом. Коли Господь побачив Петра, Він відразу помітив його твердий та наполегливий характер і дав йому нове ім’я «Кифа» (означає «скеля») або «Петро», що в перекладається на грецьку як «Петро» (Ів. 1:42).
Від цього часу Петро та Андрій стали учнями Христа, згодом були покликані стати апостолам – посланцями Євангелії («благої звістки») для всього світу: «ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним» (Мф. 4: 19-20).
Як відомо з тексту Євангелія Петро був дуже наближений до Христа. У будинку, де він проживав із сім’єю в Капернаумі часто зупинявся Христос, одного разу навіть оздоровив його хвору тещу.
Від усіх апостолів Петро відрізнявся своїм твердим та наполегливим характером, був сміливим та хоробрим, часто звертався і говорив від усіх апостолів. Петро був не тільки свідком надприродних здібностей та чудес Христа, але сам виявляв бажання відчути на собі Його божественну природу. Наприклад, коли Христос йшов по воді, Петро вирішив йти разом з ним (Мф. 14: 29). Апостол Петро став першим із всіх учнів Христа, що перед усіма визнав Його Божественне походження і назвав Богом: «Ти є Христос, Син Бога Живого. Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах; і Я кажу тобі: ти Петро, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах» (Мф. 16: 16-19). Апостол Петро був також серед тих трьох апостолів, які бачили преображення Ісуса Христа на горі Фавор. Коли Бог відкрив людям божественну природу Свого Сина Ісуса Христа, що Він після страждань та розп’яття воскресне.
Петро будучи свідком багатьох подій в житті Господа і завжди ревно слідував за Христом та виконував усі Його доручення. Господь бачив цю поведінку Петра і одного разу в бесіді, в присутності всіх учнів, сказав: настане час і Петро тричі скаже, що не знає Господа (Ін. 13: 37-38).
Розповідь про відречення Петра повідомляють усі чотири євангелісти. Коли Юда зрадив Господа і привів солдатів арештувати Ісуса, Петро зі зброєю захищав Христа. Але Господь заборонив Йому це і він слідував за ув’язненим Христом, прагнучи побачити, що далі буде. У дворі в’язниці Петра побачили люди і сторожа, які впізнали у ньому одного з учнів Ісуса. Петро з страху заперечив ці звинувачення, але потім відразу визнав свою провину і покаявся.
Далі, після воскресіння Господнього Петро був прощений Христом і тричі перед всіма апостолами засвідчив, що любить Господа: «Коли ж вони обідали, Ісус каже Симону-Петрові: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх. Ще говорить йому вдруге: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої. Говорить йому втретє: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої. Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш. Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною» (Ін. 21: 15-19).
Це пророцтво Господа про життя Петра справдилося з точністю. Через десять днів після Вознесіння Господа на апостолів зійшла благодать Святого Духа в Єрусалимі. І Петро відразу почав проповідувати Євангеліє, перший серед всіх апостолів сказав проповідь і навернув у християнство близько 8 тисяч людей (Діян. 2).
Про місіонерську діяльність ап. Петра розповідається в книзі Діяння святих апостолів, яку написав апостол та євангеліст Лука. Спочатку він, як і всі апостоли, проповідував у Єрусалимі, тут була утворена перша Церква, котру очолив брат Господа Яків, син Йосифа, що був названим батьком Христа. Утвердивши Церкву в Єрусалимі апостоли почали проповідувати серед інших народів, кожного року повертаючись до Єрусалиму на свято Пасхи. У 42 р. тут проти християн почалося гоніння організоване царем Іродом Агрипою та юдейською владою, Петра та інших апостолів було ув’язнено, але ангел Господній за молитвою їх звільнив (Діян. 12).
Місіонерський шлях Петра був непростим, за церковним переданням він проповідував християнством в Малій Азії і є засновником Антіохійської церкви, де він вважається першим єпископом. Потім, як передає книга Діяння, він був присутній на Апостольському соборі в Єрусалимі 49/51 р., де вирішувалося питання: чи потрібно християнам-язичникам перед хрещенням приймати юдаїзм. На соборі було прийнято рішення, що Закон Мойсея втратив свою дію в Церкві, бо Христос встановив Новий Завіт, який є не тілесним, а духовним.
Після цього, як відомо, апостол Петро відвідав з проповіддю Єгипет, а потім Рим. Невідомо скільки часу він був тут, але з відси він написав два своїх Соборних послання до християн в Малій Азії, які є серед книг Нового Завіту. За священним передання в Римі ап. Петро заснував велику християнську громаду і вважається першим римським папою, тобто єпископом. У Римі ап. Петро викрив чаклуна Симона, воскресивши мертвого юнака, через що він втратив свої прибутки. Своєю проповіддю Петро також навернув до християнства двох дружин римського імператора Нерона. Він розгніваний наказав розіп’яти апостола, але Петро на прохання віруючих вирішив покинути місто. Коли він виходив із міста, то побачив видіння, де Господь йшов до Риму на розп’яття. «Господи куди ти йдеш?» – запитав Петро. На що Господь відповів: «Йду до Риму, щоб знову бути розп’ятим». Петро зрозумів, що його поведінка не угодна Богові й повернувся до міста, був схоплений сторожею і через декілька днів засуджений на смерть. На прохання Петра його було страчено на хресті в низ головою 12 липня 64 р. Такою стратою Петро хотів показати, що він недостойним померти так як Господь.
На місці поховання апостола в ІV ст. імператор Костянтин Великий побудував християнську базиліку («царський дім» – так називалися перші християнські храми), яка була тут до 1507 р. Потім на цьому місці був побудований собор Святого Петра, який найвеличнішою архітектурною спорудою світу.
Апостол Павло найбільше потрудився серед всіх апостолів, мабуть через те, що спочатку він не був учнем Христа, гонив та переслідував християн. Але до історії Церкви апостол Павло увійшов як «апостол народів», про що він сам говорить: «Бо я найменший з апостолiв i недостойний зватися апостолом, тому що гнав Церкву Божу. Але благодаттю Божою я є те, що є; i благодать Його в менi не була марною, та й потрудився я бiльше за них усiх: тiльки не я, а благодать Божа, яка зi мною (1 Кор. 15: 9-10). Апостола Павло написав 14 апостольських послань, які всі знаходять у Священному Писання Нового Завіту. Ці послання є вершиною божественної та людської мудрості, де розкриваються особливості християнської віри протягом всієї історії Церкви.
Про життя цього апостола на відміну від інших апостолів відомо дуже багато. Павло походив з єврейської глибокорелігійної родини, мав перше ім’я Савл, очевидно названий на честь першого єврейського царя – Саула. Народився в місті Тарсі в провінції Кілікії у Малій Азії, яке тоді славилося своєю грецькою академією і освіченістю своїх мешканців. Від свого батька він успадкував римське громадянство, це давало юнакові можливість навчатися і очевидно Павло закінчив тут місцеву академію. Далі здобував освіту в Єрусалимі у школі відомого рабина Гамаліїла. Він згадується в книзі Діяння (5: 33-41), як юдейський учитель, що відмовився переслідувати християн, потім прийняв хрещення від апостолів Петра та Іоана, та проповідував християнську віру.
Закінчивши освіту Павло став юристом і належав до релігійної партії фарисеїв, що активно боролося проти християнства. Крім цього, Павло за єврейським звичаєм вивчив ремесло робити намети, яке потім допомогло йому заробляти на прожиток власною працею під час проповіді християнства (Дії 18: 3). Чи був він неодруженим чи вдівцем невідомо, у своїх посланнях Павло ніде не згадує про свою сім’ю.
Уперше про Павла згадується в книзі Діяння апостолів, де він стеріг одежу вбивць, які каменували архідиякона Стефана (Діян. 7). У Римській імперії без суду не можна було страчувати людину, юдеям не подобалася проповідь апостола Стефана і вони вирішили його вбити, щоб не бути запідозреними в порушені закону роздягнулися, бо кров на одежі могла вказати на їх вину.
Будучи свідком вбивства Стефана, Павло вирішує очолити переслідування християн за межами Єрусалиму і отримує на це дозвіл. Як сам він буде розповідати, що через нього було ув’язнено багато християн, які не хотіли відмовлятися від християнства й приймали смерть (Діян. 26: 10). Невідомо скільки Павло переслідував християн, але дорогою в місто Дамаск він мав видіння від Христа, де був осліплений Божою Славою за те, що гонив християн. У Дамаску він прийняв хрещення від і знову почав бачити, ставши після цього не ворогом, а апостолом християнської віри (Діян. 9).
Деякий час апостоли недовіряли Павлу, бо вважали його зрадником, через що він вирішив переконати всіх у своєму божественному покликанні і вирушив у місіонерську подорож, взявши собі у помічники та свідки апостола Варнаву та його брата Марка. На період 45-49 рр. припадає перша місіонерська проповідь ап. Павла, він подорожував з проповіддю центральним Середземномор’я, засновував Церкви та ставив священиків для християнських громад. Завершив свою першу місіонерську подорож Павло в Єрусалимі, де зібралися всі апостоли на собор для вирішення виконання Закону Мойсея в Церкві. Тут Павло зустрівся з усіма апостолами і переконав їх, що від часу Христа старозавітні традиції не діють в Церкві (Діян. 15).
Після зібрання апостолів у Єрусалимі Павло вирушив у другу подорож, яка тривала 50-52 рр. Під час цієї подорожі він проповідував християнство в Малій Азії та Європі, відвідав країни Балканського півострова та Грецію. Проповідував у Афінах, де доводив грецьким філософам істинність християнської віри. У Греції Павло заснував численні християнські громади, одну з яких очолив його учень – Діонісій Аеропагіт. З Греції Павло відправився морем до Малої Азії, потім до Єрусалиму на святкування Пасхи та міста Антіохії звідки розпочав свою третю подорож.
Третя подорож Павла тривала з 53 по 58 рр. і відбувалася в міста Малої Азії, Македонії та Греції. В місті Ефес Павло проповідував протягом трьох років, знищивши культ поклоніння язичницькій богині Артеміді. Після проповіді в Європі Павло знову повернувся сюди і в місті Трода воскресив мертвого юнака. Звершилася ця місіонерська подорож у Єрусалимі, куди знову прямував Павло на святкування Пасхи – Воскресіння Христа (Діян. 19-20).
В Єрусалимі його зустріли християни на чолі з апостолом Яковим. Але під час відвідин храму Єрусалимського Павла заарештували юдеї за порушення Закону Мойсея. Перед своїми ворогами Павло виголосив дві промови, в яких довів свою невинність і для справедливості вимагав суду в римського імператора. Тому римська влада відправила Павла до Риму.
Подорож на суд до імператора тривала два роки з 58 по 60 рр. За цей час Павло зустрічався з римськими проконсулами Феліксом та Фестом, царем Юдейським Агрипою. Всіх їх він переконав у своїй невинності, деякі навіть були готові прийняти християнство, але за законом імперії кожен громадянин мав право вимагати справедливості в імператора.
Під час подорожі морем корабель на якому плив Павло зазнав аварії біля острова Меліта. Тут апостола вкусила змія, але він залишився неушкодженим і цим навернув до християнства багато жителів. Тільки в 61 р. Павло прибув до Риму, тут його виправдали в 63 р.
Життям ап. Павла в Римі завершує розповідь книга Діянь апостолів, але з історії Церкви відомо, що Павло з Риму вирушив у свою четверту останню місіонерку подорож. Про цю подорож згадує муж апостольський Климент Римський та сам Павло в деяких своїх послання.
Під час четвертої подорожі він відвідав Іспанію, Галлію (сучасну Францію) Італію, потім знову повернувся до Малої Азії та вирушив до Риму на прохання місцевих християн після смерті апостола Петра. В Римі в цей час імператор Нерон видав указ про переслідування і вбивство християн, тому Павло відмовився покидати місто в вирішив прийняти смерть. Йому як римському громадянину відсікли голову в 67/68 р. 12 липня. Таким чином, апостоли Петро та Павло загинули одного дня, але в різні роки, тому Церва вшановує їх пам’ять саме в цей день. На місці поховання апостола Павла побудована в IV ст. церква, яка знаходиться тут до сьогоднішнього дня і називається «Базиліка Святого апостола Павла».
диякон Віталій Кузін