30 вересня день пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові, та матері їхньої Софії.
Святі мучениці Віра, Надія та Любов народилися в Італії. Їх мати Софія, була благочестивою вдовою–християнкою. Назвавши своїх дочок іменами трьох християнських чеснот, Софія виховала їх в любові до Господа Ісуса Христа.
Свята Софія та її дочки не приховували своєї віри у Христа. Намісник Антіох доніс про це імператору Адріану (117–138 рр.), і він звелів привести їх в Рим. Розуміючи для чого їх ведуть до імператора, святі діви, гаряче молились Господу Ісусу Христу, благаючи, щоб Він послав їм сили не боятися майбутніх мук і смерті. Коли ж святі діви з матір’ю предстали перед імператором, всі присутні були вражені їхнім спокоєм: здавалось що їх було покликано на світле торжество, а не на катування. Закликаючи по черзі сестер, Адріан переконував їх принести жертву богині Артеміді. Юні діви (Вірі було 12, Надії – 10 і Любові – 9 років) залишались непохитними.
Тоді імператор наказав жорстоко мучити їх: святих дів палили на залізній решітці, кидали в розпалену піч і в котел з киплячою смолою, але Господь Своєю Невидимою Силою оберігав їх. Молодшу, Любов, прив’язали до колеса і били палками, аж поки тіло її не перетворилось на велику суцільну кров’яну рану. Терплячи жахливі муки, святі діви прославляли свого Небесного Жениха і залишались непохитними у вірі. Святу Софію піддали іншій страшній муці: матір була змушена дивитись на страждання своїх дочок. Але вона виявила неабияку мужність і весь час переконувала дів витерпіти страждання в Ім’я Небесного Жениха. Всі три діви з радістю зустрічали свою мученицьку кончину. Їм було усічено голову.
Щоб продовжити душевні страждання святої Софії, імператор дозволив їй взяти тіла дочок. Софія поклала їхні останки в ковчег і відвезла з почестями на колісниці за місто і поховала на високому місті. Три дні свята Софія не відходячи сиділа біля могили дочок і, нарешті, віддала там свою душу Господу. Віруючі поховали її тіло на тому ж місті. Мощі святих мучениць спочивають в Ельзасі в церкві Ешо.