Сьогодні Православна Церква звершує пам’ять святих отців Першого Вселенського Собору. З огляду на  історію давньої християнської Церкви  ми згадуємо 1700 років Міланського едикту рівноапостольного імператора Константина, яким фактично припинялося гоніння на християн у тодішній Римській імперії і християнство оголошувалося головною релігією цієї держави. І ось через якихось 12 років після прийняття цього едикту у червні 313 року, в Нікеї, поблизу нової столиці Римсько-Візантійської імперії було скликано Перший Вселенський Собор Христової Церкви. Саме у пам’ять про цю подію і встановлено у неділю між Вознесінням і зішестям Святого Духа на апостолів, днем Святої Тройці, згадувати отців, що взяли участь у роботі Собору.

Сьогодні із книги Діянь апостольських ви чули такий уривок: «Прийдуть до вас люті вовки, які щадитимуть стада Христового; та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво». (Діян. 20, 29-30) Цими словами святий апостол Павло застерігав пресвітерів давньої Церкви, що не лише ззовні зазнаватиме Церква різноманітних нападок, але й, що ще небезпечніше і трагічніше, з середини Церкву роздиратимуть лжевчителі та єретики. Що й розпочалось одразу, як тільки вщухло гоніння на перших християн. У Євангелії сьогодні ви чули молитву Господа Ісуса Христа, яку Він творив незадовго до Свого розп’яття, яку названо було Архієрейською. У ній Господь молить Бога за всіх своїх учеників, за всіх овець Свого словесного стада, виявляючи турботу про Церкву Свою, підвалини якої закладались саме у цей час. Дуже важливими у богословському сенсі були слова Ісусові у відповідь на прохання апостола Филипа явити учням Отця, яке апостол виказав Учителю під час Тайної Вечері: «Хто бачив Мене, той і Отця бачив». (Ін. 14, 8-11) Тобто Христос строго пояснював учням своїм, що Син Божий не менший і не більший від Бога Отця, що Він дійсно прийняв тіло, сполучивши Божественність і тілесність, однак не став через це якимось іншим і не перестав возсідати праворуч Господа Саваофа. Ось власне ці слова, можна сказати, заперечувалися одним пресвітером Олександрійської церкви Арієм. Через його вчення, яке заперечувало рівність Бога Отця і Бога Сина, було скликано Перший Нікейський Вселенський Собор.

Разом із цим і сам імператор Константин хотів побачити всю повноту християнської Церкви, яку він фактично своїм законом підтримав на державному рівні і визволив від гонінь. Церковний історик Євсевія згадує, як дана була вказівка імператором скликати всіх єпископів для участі в Соборі і забезпечити їх прибуття, для чого було надано усе необхідне: кораблі, вози, волів, коней. І ось з різних куточків імперії почали прибувати християнські єпископи. Але якими були ці святі отці, тодішні архиєреї Церкви Христової? Майже всі вони були понівечені через минулі гоніння: в одних не було рук, другі були сліпі, треті – з чисельними слідами від різних знарядь тортур. Однак всі вони сміливо і з піднесенням їхали на цей Собор, щоби утвердити істину, утвердити Церкву і також щоби засудити аріанську єресь.

Слова зі Священного Писання, із Книги Діянь апостольських почали справджуватися і удари по Церкві, її єдності та однодумності почали наноситись з середини. Так тривало впродовж багатьох років, за цим Собором слідувало ще шість, і постійно виникала потреба єпископам світу збиратись разом і одностайно засуджувати різні лжевчення про Бога Отця, Сина Божого, Святого Духа та багатьох аспектів життя і канонів Церкви. Так триває і досі. Ми й сьогодні бачимо як одна за одною з’являються секти, з’являються проповідники, які мають на меті лише ввести в оману вірних синів і дочок Церкви Христової та збагатитись за їх рахунок. Нам слід бути дуже уважними і твердими у вірі і, зокрема, дорогі брати і сестри, згадуючи святих отців Першого Вселенського Собору, повинні завжди пам’ятати Символ Віри, який ми сьогодні, як і за кожною Літургією, будемо спільно промовляти. Це короткий, але надзвичайно ґрунтовний виклад основ нашої християнської віри. Він був складений і утверджений постановами Першого Вселенського Собору, промовлений устами святих отців, пам’ять яких ми звершуємо сьогодні. Символ Віри навіки утверджує рівність всіх Лиць Пресвятої Тройці, розкриваючи властивості кожної з Її Осіб. Будучи ж, дорогі брати і сестри, в очікуванні сповнення обітниці зішестя Духа Святого, не захитаймось у вірі нашій, як сьогодні, так і до кінця життя нашого. Адже це віра істинна, яку показали і утвердили для нас отці Першого Вселенського Собору.