Православна Церква щорічно відзначає Успіння праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. У цей день віруючі вшановують кровних предків Ісуса Христа, бездітні жінки просять Бога дарувати їм дітей. За переказами, Анна чудесним чином народила свою Дочку – в похилому віці, з тих пір стала покровителькою майбутніх матерів.
Праведна Анна була дочкою священика Матфана і дружини його Марії, з коліна Леві, роду Ааронового.
Подружжя жило в Назареті Галілейському. Вони не мали дітей до старості, і все життя тужили про це. Їм доводилося переносити презирство і насмішки, тому що в той час безпліддя вважалося ганьбою. Але вони ніколи не нарікали, тільки гаряче молилися Всевишньому, смиренно сподіваючись на Його волю.
Одного разу під час великого свята дари, які праведний Йоаким взяв до Єрусалима для принесення їх Богу, не були прийняті священиком, котрий вважав, що бездітний чоловік не може приносити жертву Богові.
Це дуже засмутило старого, і він, вважаючи себе найбільш грішним серед людей, вирішив не повертатися додому, а оселитися на самоті, в безлюдному місці.
Анна, дізнавшись, якого приниження зазнав її чоловік, стала в пості та молитві скорботно просити Господа про дарування їй дитини.
У пустелі про те ж просив Творця Йоаким. І молитва святого подружжя була почута – їм обом ангел сповістив, що народиться у них Донька, Яку благословить весь рід людський.
За велінням небесного вісника подружжя зустрілося в Єрусалимі. Тут у них і народилася Марія.
Святий Йоаким помер через кілька років після введення в храм своєї Доньки, у 80-літньому віці. Свята Анна померла у 70, через два роки після нього, провівши свої останні літа при храмі, поруч із Донею.
Імператор Юстиніан II (685–695; 705–711) збудував храм на честь Анни, бо вона явилась уві сні його вагітній дружині. Тіло і покривало (мафорій) Анни перенесли до Константинополя.
У день Успіння праведної Анни православні згадують диво віри, терпіння і надії, яке явила собою ця жінка, незважаючи на багаторічну скорботу бездітної. Священики нагадують парафіянам, що Ісус Христос заповідав терпіння як спасіння душі; тільки безмежна надія здатна стати запорукою вічної радості у Спасі.