7 травня Православна Церква прославляє ікону Божої Матері «Живоносне Джерело» (перехідне святкування у п’ятницю Світлої седмиці).

Традиція пошанування образу Божої Матері “Живоносне Джерело“ бере початок ще від середини V століття. Відзначення свята цього чудотворного образу Пресвятої Богородиці було встановлене у пам’ять оновлення храму в Константинополі, званого “Живоносним Джерелом“, та вчинених тут див. Храм було збудовано візантійським імператором Левом І при криниці, від вод якого силою Пресвятої Богородиці відбувалися зцілення. Першим дивом, яке зумовило створення храму, стало таке.

В час, коли Лев ще був воєводою та проходив спекотного дня серед кипарисів у Булуклійському гаю, то зустрів незрячого, який знемагав від спраги. Співчуваючи, Лев всадовив його під деревом та пішов гаєм шукати води, та води ніде не знайшов.

Коли тут, стомлений та засмучений, він повертався до сліпого, то з гущавини лісу раптом почув голос: “Леве, не сумуй та не трудися довго шукати воду, вона побіля тебе. Увійди усередину гаю, там ти знайдеш живу воду. Зачерпни та вгамуй спрагу немічного. Змасти йому очі, до нього повернеться зір. А хто Я, що мешкає тут, ти невдовзі дізнаєшся. Я допоможу тобі звести тут храм на Мою честь, в якім усі благочестиві, які з вірою линуть до Мене, отримуватимуть здійснення своїх благих побажань та зцілення від недуг“.

Лев справді відшукав неподалік воду, і коли напоїв незрячого та змастив йому очі, той миттю прозрів. Слава про це чудо швидко рознеслася скрізь, і віряни поспішали до цілющого джерела.

Коли Лев став імператором, то передусім повелів звести величний храм на честь Божої Матері, і джерело отримало назву “Живоносного“, а на згадку про цю подію кесар постановив щороку урочисто святкувати освячення його на честь і славу Пресвятої Богородиці у п’ятницю на Світлій седмиці.

Явлення імператорові Леву І Маркелу Божої Матері сталося 4 квітня 450 року. У цей день, а також щороку у п’ятницю Світлої седмиці Православна Церква святкує оновлення царгородського храму на честь Живоносного Джерела. У ХVІІ столітті цей образ пов’язувався зі зціленням від фізичних вад.

Ще у ХV столітті царгородський храм “Живоносного Джерела“ був зруйнований турками. До руїн храму було приставлено стражника, який забороняв наближатись до цього місця. З часом суворість заборони пом’якшилась, і християни спорудили там невелику церковцю. Проте й вона у 1821 році була зруйнована, а джерело засипане. Християни знову розібрали руїну, відкрили джерело і, як і раніше, черпали з нього воду. Незабаром в одному з вікон серед уламків було віднайдено напівзотлілий від часу та вологости листок із записом десяти чудес від Живоносного джерела, які відбулися із 1824 по 1829 роки.

При султані Магмуді ІІ православні у Османській Імперії отримали деяку свободу у звершенні богослужень. Вони скористалися нею, щоб утретє воздвигнути храм над цим джерелом. У 1835 році із великою урочистістю Патріарх Константин у співслужінні двадцяти архиєреїв та при великій кількости богомільців освятив храм; при храмі було влаштовано лікарню та богодільню.

На іконі Пресвятої Богородиці, іменованої “Живоносне Джерело“, Матір Божа із Богомладенцем Ісусом зображується сидячою у купелі. Іконографія цього образу Божої Матері походить від типу Нікопея Кіріотісса (Володарка Переможниця). Іконографічна схема являє собою зображення Богородиці із Немовлям на грудях, поясне чи поколінне, усередині широкої чаші. Початково образ був без зображення джерела, згодом до композиції було включено чашу (фіалу). У більш пізні часи стали зображати на іконі також водойму та фонтан.