Присвячуючи неділю М’ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю, і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві – спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій.
Встановлення вселенської родительської суботи перед Неділею М’ясопустною відноситься до передання апостольського, що підтверджується Уставом Святої Церкви, складеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на основі найдавнішого передання, і звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання померлих, про що збереглося письмове свідоцтво IV століття (святий Іоанн Золотоустий в Словах 62-м і 18-м).
Підставою для встановлення цього поминання послужило те, що в недільний день седмиці сирної (масниці) Свята Церква здійснює спогад Другого пришестя Христового, і тому напередодні цього дня, як би в день, що передує Страшному суду Христовому, і притому наближаючись до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам слід увійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Христового – і святими, і тими, що живуть, і померлими, заступництвом за всіх від Адама до сьогодні (до нинішніх днів) померлих у благочесті та правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всякого роду : від роду царів, князів, монахів, мирян, юнаків і старців, і всіх, кого вода покрила, війна винищила, землетрус поглинув, вбивці вбили, вогонь попалив, тих, що були пожерті звірами, птахами і гадами, загиблі від блискавки і тих що замерзли на морозі, тих що були вбиті мечем, тих, яких кінь потоптав, тих, що були каменем задавлені землею були засипані, тих, які напоєні були отрутою, тих, які кісткою удавилися, – раптово померли і залишилися без узаконеного поховання, – молиться, благаючи Праведного Суддю явити їм Свою милість у день справедливої всім відплати.
В заупокійної єктенії в суботу м’ясопусну виголошується: «Ще молимося за спокій душ рабів Божих, праотців, отців і братів, що тут лежать і повсюди, православних християн». При цьому поіменно згадуються за особливою книжкою, « Синодиком» всі отці, матері, браття і сестри, що упокоїлись в надії на воскресіння та життя вічне.
Слід сказати ще й таке, що Святі отці узаконили чинити поминання про всіх померлих з такої причини. Багато дуже нерідко вмирають неприродною смертю, наприклад: під час мандрів по морях, в непрохідних горах, в ущелинах і проваллях, трапляється, гинуть від голоду, на пожежах, на війні, замерзають. І хто перелічить всі роди і види трагічної і ніким не очікуваної смерті? І всі ці нещасні позбавляються узаконеного псалмоспіву і заупокійних молитов.
Ось чому святі отці, рухомі людинолюбством, встановили, грунтуючись на вченні апостольському, здійснювати це загальне, вселенське поминання, щоб ніхто, – коли б, де б і як би не закінчив земне життя, – не позбувся молитов Церкви».
підготував протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Свято-Покровського собору м. Рівне