В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Не раз мене запитували: чому ми читаємо з року в рік ті ж самі уривки Святого Писання? Чому не ввести якусь новизну в євангельські читання? Чому з року в рік я повторюю ті ж самі думки, намагаючись довести до свого і до вашого усвідомлення євангельську проповідь? І мені пригадується, як один проповідник одного разу чотири неділі підряд виголошував ту ж саму проповідь; і коли один з його парафіян звернувся до нього з питанням: чому? Невже ви не помічаєте, що тільки повторюєтесь? – той йому відповів: а ви – як відгукнулися на цю проповідь? Що ви зробили у відповідь на те, що чули? ..
Ми сьогодні чули ще раз, і почуємо протягом нашого життя, сподіваюсь, багато разів, розповідь про зцілення розслабленого. І кілька разів я говорив: кожен повинен перед собою поставити питання, яке Спаситель поставив розслабленому: ти хворий, ти розслаблений і душею, і тілом – а чи хочеш ти стати цілісним, зцілитися?.. І кожен з нас відразу ж, ймовірно, відповів би: звичайно, хочу! Але Христове питання вимагає, щоб ми задумалися над тим, що означає отримати від Бога зцілення. Що значить: з розбитого стати цілісним, з розслабленого стати знову міцним і здатним на життя – і духовне, і душевне, і тілесне?
І відповідь ми, можливо, знаходимо майже в останніх словах сьогоднішнього читання: ти став цілий; дивись – не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого… Якщо ми хочемо зцілення, то повинні зрозуміти, що воно за собою тягне і відповідальність за новознайдену цілісність. Нам не дається цілісність, щоб ми знову цю цілісність розбили, розкришили, і залишилися тільки уламки того, що Господь зробив новим, повернув в тій новизні, яка нам була дана спочатку.
Зцілитися силою Божою – чи тілом, чи душею, чи духом, значить на себе взяти відповідальність жити як людина, яка вже більше не роздроблена, не поділена в собі, в якій немає цієї постійної війни між бажанням добра і бажанням зла. Відповідальність бути людиною, в якої є сім’я зла, є насіння добра, але яка нерозділена, всією душею, всім розумом, всім серцем, всією силою і всією неміччю своєю, в якій позначається сила Божа, вибрала добро і готова заради цього добра пожертвувати всім, окрім цієї новознайденої цілісності.
А цілісність – це значить нові відносини з Богом, нові відносини з собою, нові відносини з оточуючими людьми і з навколишнім світом. По відношенню до Бога це означає кінець роздільності; по відношенню до себе це означає те дерзання, яке нам дозволяє жити не поверхово, не злегка, а жити вдумливо, глибоко, жити всім, часом страшною і завжди небезпечною, глибиною свого життя і своєї душі. По відношенню до людей – це значить жити глибинно, це означає зустрічати людей не тільки поверхнево, і не тільки зводити все ставлення до самого себе, а жити так, щоб прозрівати їх глибини, говорити цим глибинам слово життя, охороняти ці глибини від спокуси, від зла, від руйнування.
Ось як нам слід жити, якщо ми хочемо відповісти Христу: так, Господи! Я хочу бути цілісним! Але раніше, ніж ми відповімо сміливо, раніше, ніж ми скажемо ці слова, які стільки від нас вимагатимуть – вдумаймось: чи готові ми на подвиг? Чи готові ми пронести цілісність через життя, заради Бога, заради себе, і заради ближнього нашого? І тільки тоді відповімо: так, Господи! А інакше – інакше задумаймося над собою, і зрозуміймо, про те, що правду говорить апостол, що люди вибрали темряву, бо діла їхні темні…
Невже ми виберемо напівморок, напівтемряву, розбитість, яка нам дає якесь гріховне, зле право жити негідно і себе, і ближнього, і Бога? Ні! На це ми не можемо йти, ми не сміємо на це йти! Ми повинні вимовити над собою суд, встати, і стати вірними собі, ближньому і Богу. Амінь!
митрополит Антоній Сурожський